Страница 77 из 103
Розділ двадцять третій
КІР НЕ ПРОКИДАВСЯ.
Ібліс катував його доти, допоки темрява не огорнула небо. Алізе, яка вміла слідкувати за часом лише за допомогою рук та сонячного руху, змогла визначити час, який вони втратили, скільки годин диявол жорстоко знущався над Кіром. Квіткове поле, яке вдень було таким барвистим і прекрасним, вночі перетворилося на величезне озеро смоли. Дівчина не знала, де саме вони зараз, не знала, як повернутися до замку, і щоразу, коли вона заплющувала очі хоча б на мить, то знов чула Кірові крики.
Вона спостерігала за його стражданнями вже, здавалося, цілу вічність.
Синці то розквітали, то зменшувалися по всьому його обличчю і, як припускала Алізе, по всьому його тілу також, бо синюваті плями іноді поширювалися з-понад комірця або манжетів; але ці ушкодження тривали не довше, ніж хвилину. Його ребра, здавалося, так і не зламалися, хоча він багато разів стискав їх в агонії. На його шкірі не було жодних розривів, хоча він стікав кров’ю годинами.
Коли Кір нарешті перестав битися в судомах, в небі високо і яскраво світив місяць, і Алізе вхопилася за це диво світла, як за рятівний круг, боячись, що піддасться власним страхам ще до того, як Кір прокинеться.
Збентежена Алізе поклала важку голову Кіра собі на коліна, зблизька роздивляючись докази його страждань. Його обличчя було майже невпізнанним у такому жахливому стані, але його одяг і пальто принаймні ввібрали в себе більшу частину вечірнього кровопролиття. Місяць час від часу висвітлював вологі плями, що мерехтіли на його одязі, викликаючи у неї щоразу нову хвилю душевного болю. Вона витерла залишки крові з його обличчя спідницею своєї білої сукні, а мокрими від власних беззвучних та безперервних сліз пальцями обережно відтерла застиглу липкість з його очей та шкіри. Потім, коли все це, як виявилося, не розбудило його, дівчина погладила його волосся обережними, ніжними рухами. Навіть тоді вона дивувалася густому шовку його мідних кучерів, тому як вони виблискували в місячному сяйві.
Вона благала його прокинутися. Та він не ворушився.
Минуло щонайменше пів години відтоді, як складки між його бровами розгладилися і його тіло заспокоїлося, і весь цей час Алізе жила з жахливою ймовірністю того, що Кір може бути мертвий. Вона була шокована, коли зрозуміла, наскільки сильно ця можливість вплинула на неї. Жінка повинна була радіти його болю, повинна була втекти, поки він був непритомний, але замість цього вона дивувала сама себе, тримаючись поруч з ним, боячись за нього, благаючи розплющити очі.
Це були почуття, які вона не хотіла досліджувати.
Насилу вона намацала слабкий пульс на його шиї, що дало їй привід для надії; але наодинці в непроглядній темряві її уява не давала їй спокою. Її спогади відтворювали останні години в огидній круговерті, і що більше вона прокручувала в голові жорстокість диявола, то сильніше відчувала, як накочується страх — страх перед тим, що ще має статися.
Алізе відчайдушно витирала сльози.
Вона дивилась на заплющені очі Кіра, шукаючи ознаки життя, але його вії кольору іржі були нерухомі та важкі. Лише тоді, коли відчай охопив її, дівчина наважилася доторкнутися тремтячими пальцями до його обличчя, провівши рукою по приголомшливій м’якості його щоки. Оскільки він і далі не реагував, її рухи ставали все більш впевненими, більш навмисними. Вона пестила його з великою обережністю, проводячи подушечками пальців по чіткій лінії його щелепи, торкалася витонченого перенісся. Було дивно бачити його таким беззахисним, а вираз його обличчя був таким довірливим. Його різкі та суворі риси розслабилися уві сні, а контури його лиця набули молочного блиску при світлі зірок.
Дівчина вже ніколи не заперечуватиме, що він гарний.
Вона шепотіла до нього знов і знов, благаючи його свідомість повернутися до тіла, до життя, і знову гладила вигин його щоки, коли він зловив її руку своєю слабкою рукою — і вона завмерла від несподіванки, ставши нерухомою.
Полегшення затопило її, навіть попри те, що пульс її прискорився, бо його пальці повільно замкнулися навколо її пальців. Він ніжно притягнув тильну сторону її руки до своїх губ, а потім поцілував її так ніжно, що вона навіть не уявляла, як таке можливо.
Серце Алізе безладно забилося в грудях.
— Кіре, — сказала вона, з ненавистю почувши хрипкий звук власного голосу. — Ти прокинувся?
Він поворухнувся лише злегка, дозволивши їхнім зчепленим рукам впасти на його щоку. Він не відпустив її руку. Він не розплющив очей. Насилу розтулив рота, облизнувши губи перед тим, як зробити глибокий вдих. На видиху він сказав:
— Ні.
Алізе не знала, що робити.
Вона відчувала себе трохи засоромленою через те, що її викрили, коли вона пестила його, і дівчина була вражена ніжністю його поцілунку, і це виводило її з рівноваги. Вона сиділа дуже, дуже прямо в цій пітьмі, відчуваючи, як їхні зчеплені руки торкаються його щоки, і чекала, доки Кір позбудеться залишків свого заціпеніння. Алізе сподівалася, що калатання її серця не було чутно в тиші, хоча боялася, що все-таки було.
— Доторкнися до мене, — прошепотів він.
Її серце забилося ще гучніше.
— Що?
Він відпустив її руку, але лише для того, щоб міцно притиснути її відкриту долоню до свого обличчя. На мить його вії затріпотіли, а потім, цілком задоволений, він зітхнув.
Алізе з подивом зрозуміла, що він спав.
Дівчина розуміла, що слід розбудити його — що надворі стає все темніше; а її страх темряви стає все сильнішим; що вона зрештою замерзне на смерть навіть у цю фальшиву літню ніч; і, що найважливіше, їх шукатимуть — але Алізе ніяк не могла зважитись на це рішення, бо він так довго терпів нечувану жорстокість, тож вона просто не наважувалась потривожити його спокійний, хоча б з виду, сон.
Тож вона завмерла.
Кір перебував у якомусь стані напівсну на межі з пильнуванням, достатньо свідомий, щоб щось сказати, але надто сонний, щоб розуміти, що він перебуває між двома світами. Почекаємо ще трохи, сказала вона собі, — побачимо, чи не прийде він до тями самостійно. Алізе не знала, чому він впав у такий дивний ступор після зустрічі з Іблісом; але якщо Кір все ще перебував під впливом темної магії, вона боялася, що спроба змусити його прокинутися може закінчитися погано.