Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 76 из 103

.

Місіс Аміна задихнулася від обурення, зробила крок назад та зненацька накинулася на аптекаря, який з легкістю згуртувався.

Камран хотів покласти край цьому божевіллю, хотів вигнати цих клоунів зі свого дому, але тут — на свій жах — виявив, що не може поворухнутися. Здавалося, що пульс калатає в його голові, а серце шалено б’ється в грудях.

Крок за кроком він переконувався в тому, що помилявся щодо Алізе. Тепер, коли він сам став об’єктом магічних маніпуляцій Кіра, Камран зрозумів, що південний король володів навичками, необхідними, щоб наділити її вбрання захисними властивостями.

Справді, було б логічно, якби він зачаклував сукню, щоб захистити її особу від тих, хто бажав їй зла — бо як ще можна пояснити, чому так мало людей на балу змогли її впізнати? Що, крім цього, могло б пояснити загадкову заяву Кіра, його дивне зауваження, що Камран міг її бачити?

Сукня Алізе була спалена двічі, коли вона входила і виходила з вогню. Можливо, в цьому процесі сукня втратила частину своєї ефективності, і та розмила її власницю для загальних очей, замість того, щоб зробити її повністю невидимою. Це могло б пояснити, чому зір Камрана зраджував його так часто, чому вона, здавалося, то з’являлася, то зникала з його поля зору; коли зради Алізе розкрилися, він почав шалено метатися між ненавистю і бажанням, прагнучи водночас і вбити її, і врятувати.

Магія, мабуть, відреагувала на його суперечливі емоції.

Якщо Алізе вважала, що її особа захищена, це також пояснює, чому вона не відчувала потреби носити сноду. Однак це не пояснює, чому вона напала на молодого чоловіка, за якого нібито погодилася вийти заміж.

Камран зціпив зуби; він відчув, як сильний головний біль охопив основу його черепа.

Він не знав, що відчував найбільше під час цих зізнань: гнів, полегшення чи розгубленість.

Можливо, щось середнє між цими трьома почуттями. Бо хоча на якомусь рівні ці відповіді виправдовували Алізе, вони також доводили, що вона збрехала йому; вона вдала, що не знає Кіра, хоча весь цей час була в союзі з туланським королем.

Вона прийняла його допомогу, його магію. Вона носила його вбрання;

в них був план

. Камран не міг подолати безодню невизначеності, що зяяла у нього під ногами, бо залишалося ще багато сумнівів щодо Алізе, включаючи її заручини з Кіром, її союз з дияволом та її втечу з палацу на спині туланського дракона.

Він наче опинився у відкритому морі, потопаючи в сумнівах, і його розчарування тільки посилювалося.

Ця злість була спрямована на нього самого, на його діда, на обставини, які тепер визначали його життя.

Сам факт смерті короля Заала вже був достатньою причиною для люті Камрана, але саме наслідки, як він зрозумів, зламали його остаточно, бо після вбивства діда страх і горе скаламутили непорушну колись інтуїцію принца, змусивши його поставити під сумнів усе, що ще кілька годин тому здавалося таким безсумнівним. І знову емоції взяли гору над розумом.

Камран побоювався, що з усіх випробувань, що чекали на нього попереду, найбільшою перешкодою для нього буде подолання самого себе.

— Ваша величносте, — пролунав різкий голос Діна, повертаючи принца до реальності. — Благаю вас: відпустіть мене з цього цирку. Я вже мав би бути вдома на вечерю, мої близькі почнуть турбуватися за мою безпеку...

— Близькі? — місіс Аміна видала звук презирства. — То у вас є близькі, чи не так? А ми змушені одружуватися з роботою, зігрівати свої ліжка болем та народжувати лише смуток...

—

Припиніть це

, — майже проревів Камран.

За своє життя він пройшов сотні випробувань — битви, смерть, розруха, — але було щось таке, що змушувало його стояти на місці і слухати, як ця зграя ідіотів верзе нісенітниці просто в нього перед носом, і це викликало в ньому бажання до самоспалення.

— Я не хочу більше чути жодного слова, — промовив він передсмертним шепотом. — Від

будь-кого

з вас...

Слова застрягли в його горлі.

Моторошна хвиля відчуттів прокотилася по його понівеченій шкірі, серце гулко закалатало в грудях, у вухах зашуміло власне дихання. Він повільно обернувся, очікуючи побачити Провидця, але натомість побачив слизьку пику Заххака, який з огидною посмішкою наближався до нього. Міністр оборони зупинився перед ним, склавши руки наче в молитві.

— Мені здалося, я почув шум, — сказав він, без видимого інтересу заглиблюючись в деталі драми, що розгорталася. Він повернув свої порожні очі до Камрана. — Я чекав на вас цілий день, сір. Можливо, тепер ми нарешті зможемо поговорити.

По золотих жилах принца пробіг ще один струмінь дрожі, коли в полі його зору несподівано з’явилися троє Провидців.