Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 73 из 103

Натомість Камран заглибився у таємничу Книгу Ар’ї, яку й досі стискав в одній руці, не бажаючи розлучатися з цим важливим шматочком загадкового пазла. Знову і знову він намагався змусити книгу видати свої таємниці, вивчаючи її обкладинку в пошуках нових прихованих символів, і безуспішно притискав перо до сторінок, але папір виявився непроникним для чорнила. Коли йому це набридло, він поцупив їжу з кухні, наповнив міхи водою, набрав у порожні ящики припасів, необхідних для тижневої подорожі, — і все це ретельно сховав біля стайні.

Принц вдягався до вечері лише для того, щоб зберегти видимість статус-кво, бо, хоч і не мав наміру сідати за офіційну трапезу, він вирішив, що може принаймні зробити вигляд своєї появи перед тим, як непомітно зникнути. Ніч звалилася на Сетар, як грім серед ясного неба, і він мав намір використати темряву у власних інтересах — адже йому ще треба було віднести сховані ящики до причалу.

— Дякую, Сіно, — тихо промовив він.

Камердинер відступив назад і вклонився, а потім випростався і сказав:

— Нагадую, сір, що ваш плащ чекає на вас у вашій спальні.

Камран обережно повернувся до чоловіка обличчям.

У Сіни не було жодних підстав вважати, що принцу знадобиться його плащ, адже він не зробив нічого, що могло б видати його наміри покинути палац о такій годині.

— Мені не потрібен плащ, — спокійно сказав він, — якщо я спускаюся лише на вечерю.

— Авжеж, сір, — Сіна опустив очі. — Просто раніше одна з Провидиць бачила, як я проходив по коридору, і попросила нагадати вам, що ваш плащ висить у вашій спальні.

Камран закам’янів.

— Чому вона сказала тобі таке?

— Пробачте мені, ваша високосте, — сказав Сіна, хитаючи головою. — Я не знаю.

Серце Камрана калатало в грудях. Він знов відчув електричний гуркіт присутності Провидців, відчув, як іскри розбігаються по блискучих павіттях, що спотворили його ліву руку. Він не знав, що означало це нове відчуття, але підозрював, що що б це не було, воно не було добрим.

— Ти можеш йти, — сказав він.

Сіна відступив з новим поклоном і без жодного звуку, після чого Камран забіг до своєї кімнати, зняв з гачка плащ з капюшоном і кинувся бігти коридорами власного будинку.

Він був обурений.

Занадто багато тривожних одкровень і запитань без відповідей остаточно заплутали його розум, і часом здавалося, що він був не більше, ніж сплетінням нервів. Він відчував себе безсилим перед обличчям такої невизначеності, а бездіяльність викликала в нього тривогу. Він відчував, що повинен щось зробити, або він вибухне, і це була його єдина думка, коли він летів униз величними сходами, накинувши плаща на плечі, і дуже тонка чорна шерсть майоріла навколо нього, наче пара крил. Він застебнув важку золоту фібулу на шиї, насамперед переконавшись, що Книга Ар’ї надійно захована в плащі, а потім оцінив варіанти втечі. Він був сповнений рішучості непомітно вийти з палацу і вже потягнувся за кільчастою маскою в кишені, коли почув далекий, як ехо, голос Оміда.

Оміда, який підвів його.

Ніч настала годину тому, а дитина повернулася тільки зараз?

У глибині душі Камран важко зітхнув.

Усе одно він збирався йти до стайні; тож вирішив, що може розшукати Оміда й узяти його із собою, призначити йому нову роль, познайомити з конюхом. Це не лише дасть йому чудовий привід покинути двір у своєму плащі, але й допоможе передати Оміда під чиюсь опіку, що полегшить його совість хоча б від однієї відповідальності, про яку Камран мав би турбуватися під час своєї відсутності.

Вирішивши це, принц пішов на приглушений відгомін хлопчикового голосу, помітивши навіть з такої відстані, що Омід виглядає глибоко схвильованим.

Камран насупився.

Хлопчик, власне, не розмовляв, він

сперечався

, переходячи на крик, з якимось розлюченим лакеєм — і це не дивно. Омід кричав фештунською, явно забуваючи про те, що більшість лакеїв у Сетарі не мають достатньої освіти, щоб розмовляти мовою їх південної провінції.

Камран прискорив крок і нетерпляче попрямував до передпокою, маючи намір вирішити справу негайно, аж раптом почув щось ще більш прикре.

Міс Худа

.

Її голос не можна було не впізнати, і Камран відчув сплеск тривоги від його звуку. Він не міг собі уявити, чому міс Худа з’явилася в палаці о такій порі і що вона робила в товаристві Оміда, але молода жінка теж кричала на розлюченого лакея, і її крики ставали дедалі пронизливішими, аж поки вона не заверещала...

— Я, безумовно,

не

відступлю, і не смійте мене торкатися...

— Міс, будь ласка, вам не можна тут бути — це приватна година для королівської родини, принц не приймає непроханих гостей ввечері...

— Але вона зі

мною

, — сказав Омід акцентованою арданською мовою перед тим, як здатися і продовжити рідною мовою.

— Ми тут за офіційним наказом! Від принца! Ви маєте нас пропустити!

— Ти хоч щось розумієш? — звернувся лакей до іншого. — Я не розумію ані слова з того, що він говорить...

— Він каже, — сердито втрутилася міс Худа, — що ми тут за наказом самого принца, і запам’ятайте мої слова: мій батько, посол Лоджана, дізнається про це...

Камрану здавалося, що його голова ось-ось вибухне.

Зухвалість цієї безглуздої молодиці, яка згадує його ім’я в інтересах власної недоторканності... О, він уже жалів себе за те, що змушений буде витримати її товариство вдруге за один і той самий день. Він надто різко повернув за ріг, бажаючи залишити цих ідіотів напризволяще, аж раптом уся огидна сцена відкрилася перед його очима.

Камран зупинився, його тіло обм’якло від невіри.