Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 72 из 103

Розділ двадцять перший

МОЖЛИВО, В БУДЬ-ЯКИЙ ІНШИЙ ВЕЧІР попередня версія Камрана могла б вголос поскаржитися на незручності перевдягання для вечері, бо це завжди здавалося йому безглуздою традицією. Юним принцом йому вдавалося уникати цих ритуалів, бо Заал був поблажливим до свого онука, який одного разу голосно заявив, що не бачить сенсу перевдягатися лише для того, щоб поїсти. Він вважав себе занадто практичним для таких дурниць.

Насправді ще кілька днів тому він міг би зробити уїдливе зауваження своєму поважному камердинерові про марнотратство часу, марнотратство тканини, марнотратство коштовностей. Він вважав себе вищим за таку

легковажність

, як він часто її називав. Який сенс, питав він себе, у таких вишуканих ансамблях? Якій меті вони служили?

Вісімнадцять років Камран був дурнем.

Всього один день, як його діда не стало, а Камран вже починав розуміти, що години, які покійний король проводив у своїй туалетній кімнаті, були далеко не легковажними.

Насправді вони були маленьким щастям.

Поки Камрана одягали, з ним не можна було говорити. Його не просили говорити; його не можна було допитувати. Не було міністрів, які б йому докоряли, не було військових маневрів, які треба було б провести, не було суперників, яких потрібно було б знищити. Вимушена тиша несподівано заспокоювала, ритуал, який вимагав від нього тільки залишатися нерухомим, дозволяв його розуму підготуватися до майбутніх випробувань. Одяг теж був щастям, кожен шар його, наче бинт, огортав його уражене тіло. Він тішився його вагою: що важчі речі, то стійкіше він почувався; то краще був захищений на ті години, які мав витримати, та проти тих фізичних та моральних ударів, які, без сумніву, чекали на нього.

Камрану навіть вистачило розуму усвідомити, що ця затишна перерва в компанії ненав’язливого камердинера може стати для нього останньою на довгий час.

Він насолоджувався нею.

Так чи інакше, розум принца потребував тиші, бо його сумніви потроювалися з кожною хвилиною: він не зміг збагнути цілей Заххака в покоях свого діда, і ця нерозгадана таємниця не давала йому спокою. Проблема полягала в тому, що Камран ніколи не був настільки близьким до особистих речей покійного короля, щоб знати, чи було щось порушено чи переставлено. Наскільки він міг судити, все було так, як і повинно було бути, блискучі кімнати були такими ж бездоганними, як і завжди. І хоча якась частина його свідомості розуміла, що слід було б провести більш ретельний обшук, йому бракувало сили духу затриматися в цьому приміщенні довше, ніж це було вкрай необхідно.

Було ще занадто рано.

Запах його діда висів у повітрі, як подоба самого чоловіка; його уявна форма була створена з одних лише почуттів та відчуттів. Ця сила була такою потужною, що Камран майже очікував, що в будь-яку хвилину до кімнати увійде Заал і насварить його за вторгнення. Молодому чоловіку було важко перебувати в оточенні таких потужних спогадів; у нього щеміло в грудях, коли він оглядав музей життя свого діда. Цей досвід вплинув на нього набагато сильніше, ніж принц хотів би визнати, бо він виявив слабкість у його характері — слабкість, яку його дідусь глибоко засудив би.

Принц заплющив очі на видиху, і болючі слова Заала знов ожили в його свідомості, нестримно прозвучали в його голові —

—

Досить

, —

сердито сказав дідусь, і його голос підвищився на октаву.

—

Ти звинувачуєш мене в тому, чого не розумієш, дитино. Тих рішень, які мені довелося прийняти за час мого правління, і речей, які мені довелося зробити, щоб захистити трон,

вистачило б, щоб підживлювати твої нічні кошмари цілу вічність.

—

Боже, які радощі чекають на мене попереду?

—

Ти смієш жартувати?

—

похмуро запитав король.

—

Ти мене дивуєш. Я ніколи не давав тобі приводу думати, що керувати iмперiєю буде легко або, бодай на мить, приємно. Адже якщо корона не вб’є тебе першою, вона зробить все можливе, щоб заволодіти твоїми тілом і душею. Цим королівством ніколи не зможуть правити слабкодухі. Лише від тебе одного залежить, чи знайдеш ти в собі сили, необхідні для виживання.

—

І це те, що ви думаєте про мене, ваша величносте? Вважаєте мене слабкодухим?

—

Так.

Очі Камрана розплющилися.

Він відчув, як затремтіли руки, і швидко стиснув їх у кулаки, намагаючись відновити впевненість у собі. Камран любив думати про себе як про могутню, невразливу силу, але побіжного погляду на останній тиждень його життя було достатньо, щоб довести правду: він занадто легко йшов на поводу у свого серця, занадто легко піддавався впливу своїх емоцій.

Насправді він таки був слабким.

Від усвідомлення цього його почало нудити, хвиля ненависті до самого себе здійнялася в його животі. Камран краще володів собою, коли розсіював увагу, коли Хазан вимагав від нього гостроти розуму і дотепності, коли він швидко рухався і будував плани. Але після від’їзду Хазана та Оміда — і після того, як він відправив листа тітці, — він провів більшу частину дня, ухиляючись від недоумкуватих слуг, що намагалися доставити йому написані від руки записки від Заххака, який вимагав його негайної присутності в одній з великих віталень.

Натомість Камран зробив усе, щоб стати непомітним.

Він перебігав з одного темного кутка в інший, в той час як срібне море Провидців повільно прибувало в його дім; їхні довгі, рідкі металеві шати ковзали по підлозі, як вони просувалися, натреновані рухи їхніх ніг були настільки неприродними, що здавалося, ніби вони саме ковзають.

Він

відчував

їх, коли вони з’являлися, і кожна нова поява вражала його, наче удар по камертону, низький електричний гуркіт, що стугонів по спотворених золотих венах його тіла.

Це налякало його, і він, як дитина, втік. Камран знав, що зустріч з вельможами і Провидцями буде вкрай небезпечною, бо вони мають дати йому відповіді, до яких він ще не був готовий. Він хотів зробити ще так багато до того, як його виставлять перед жерцями та жрицями, як хворого коня, оцінять на гідність і визнають нікчемним. Він не хотів чути, як вони оголошують його негідним правити; він не хотів, щоб його засудили до далекої провінції, де він житиме у старому, напівзруйнованому королівському маєтку в компанії задумливого кухаря, жалюгідної служниці та невеселого камердинера, жоден з яких не поїхав би із Сетару за власною волею, щоб скласти йому товариство.

Він ще не був готовий до того, що все його життя зміниться.