Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 68 из 103

Розділ двадцятий

ВОНИ ПЕРЕМІСТИЛИСЯ У ПРОСТОРІ так плавно, що Алізе навіть не помітила, як вони покинули метушливу алею, аж поки за мить не матеріалізувалися посеред розлогого квіткового поля. Вона також не усвідомлювала, що тихо плаче, допоки раптом не відчула мокрий светр Кіра в себе під щокою.

З великою обережністю він відпустив дівчину, поволі відстороняючись від неї перед тим, як допомогти їй сісти на землю, де вона з вдячним зітханням завмерла лише на мить, а потім повільно перекинулася на спину. Потім Алізе скрутилася на боці, підім’явши під себе клумбу тюльпанів, і весь цей час відчувала незрозумілу їй тілесну реакцію. Її кінцівки здавалися млявими та неживими. Їй було холодно, як ніколи раніше, вона була виснажена, як ніколи раніше, а голову, здавалося, неможливо було втримати у вертикальному положенні. Її занімілі пальці ледве змогли розстебнути важке кольє на шиї, яке, здавалося, душило її, і останнім, виснажливим зусиллям дівчина зірвала прикрасу із себе і жбурнула її на землю.

І тоді зробила глибокий, тремтячий вдих.

Алізе все ще відчувала цих людей — вона все ще чула їхні голоси, — її легені стискалися від натиску їхніх надій, ребра хрустіли від важкості їхніх мрій.

Вона ніколи не тужила за батьками так сильно, як у ту мить, бажаючи отримати пораду, щоб хтось сказав їй, що вона достатньо сильна, що вона чогось варта. Що Алізе повинна піднятися, зараз, як ніколи раніше.

Що вона не зазнає невдачі, якщо зробить це.

— Алізе, — прошепотів він. — Ти мене лякаєш.

Вона почула його знайомий голос і розплющила очі на цей звук, шукаючи його обличчя. Натомість, куди б вона не подивилася, скрізь були квіти. Дівчина відчула запах трави, привітний запах перекопаної землі, свіжість роси. Її мокра щока притискалася до оксамитових пелюсток численних тюльпанів, біля її носа дзижчала трійця бджіл. Їй здавалося, що вона могла б лежати тут вічно, могла б покласти свою втомлену голову на цю клумбу і на мить уявити, що вона все ще дитина.

— Будь ласка, — сказав Кір. — Принаймні скажи, що з тобою все гаразд.

— Боюся, що це неможливо, — відповіла Алізе, тихо схлипуючи. Вона знов заплющила очі, дозволивши квітам висушити її сльози.

— Що ти маєш на увазі? — запитав він стривожено. — Чому неможливо?

— Ну, — відповіла дівчина, — тому що я нещодавно зрозуміла, що ти зворушливо нікчемний.

Він зітхнув.

— Невже? Ти обрала саме цей момент, щоб образити мене?

— І в мене є теорія, — продовжила вона, — що якби я була важко поранена, ти б мені допоміг. Так чи ні?

Він не відповів.

Він мовчав так довго, що в Алізе було достатньо часу, щоб простежити, як крапля роси стікає з глянцевої зелені листка.

— Так чи ні, Кіре?

Вона почула його різкий видих, грубість в голосі, коли він роздратовано сказав:

—

Ні.

Носта спалахнула холодом.

— Брехун, — прошепотіла дівчина.

— Мені не цікава ця гра.

— До речі, де ми? — запитала вона, і її погляд зупинився на особливо фіолетовому тюльпані, колір якого був настільки яскравим, що здавався несправжнім.

У відповідь Кір не сказав того, що було очевидно, а саме, що вони на квітковому полі; натомість він відповів на більш конкретне запитання, яке вона не змогла поставити, і сказав просто:

— У безпеці.

— У безпеці? — запитала Алізе, зумівши ледь помітно посміхнутися. — Навіть з тобою тут?

Минула мить перед тим, як він тихо сказав:

— Так.

Носта потеплішала.

Алізе все ще не бачила його. Вона

не могла

його бачити. Тюльпани були високі, голова важка, і дівчина не відчувала жодного бажання рухатися. Вона подумала, що Кір сидить десь трохи збоку від неї, і спробувала уявити його в його строгому чорному одязі, як він сидить серед моря квітів, з довгими ногами, підтягнутими до грудей, як хлопчик. Його волосся, подумала Алізе, мабуть, має дуже гарний вигляд на тлі всієї цієї зелені.

— А тут теж є магія? — спитала вона.

— Так.

Алізе простягла втомлену руку до зів’ялої квітки, погладила її зламану шийку та сонні пелюстки, і квітка здригнулась під її дотиком, намагаючись встати вертикально. Тоді вона зрозуміла, що квітка знову розпуститься, як тільки вона піде.

—Доведеться пройти багато кілометрів, щоб знайти тебе тут, — сказав він, відповідаючи на ще одне запитання, якого жінка не поставила. — До цього поля немає прямої дороги.

— Тоді для чого воно служить?

— Що ти маєш на увазі?

— Квіткове поле, — сказала вона. — Я не думаю, що це дике поле — бо воно, здається, посаджене навмисно, — але ти кажеш, що до нього немає доступу. І якщо його зачарували, щоб воно цвіло завжди, то, мабуть, квіти не призначені для продажу на ринку. Тоді чому воно тут? Хто його тут посадив?

— Поле існує просто для того, щоб існувати. Тут тисячі різновидів квітів, — пояснив він. — Це свого роду ожилий живопис, досвід краси, призначений для того, щоб пробудити втомлені почуття.

Алізе мало не підвела голову, настільки вона була здивована.

— Це тому ти доставив мене сюди?

— Так, — тихо промовив він.

— Ти хочеш сказати, що намагався мене втішити?

— Чорт забирай, Алізе, припини це.

— Гаразд, гаразд, — сказала вона зітхнувши.

— Добре.

—

Мене

? — не вгавала вона. — Ти намагався втішити

мене

?

— Знаєш що, можеш піти назад до замку пішки...

— Вибач, вибач, обіцяю, цього разу справді більше не буду.

Алізе прикусила внутрішню частину щоки, а потім — дуже, дуже тихо — сказала:

— Сподіваюся, ти розумієш, як я вдячна тобі за те, що ти взяв мене сюди. Тут дуже гарно.

— Так, добре, — сказав він, зробивши різкий вдих. — Ти справляєш враження саме такої сльозливої людини, яка б пораділа компанії квітів, коли плаче.

Вона посиділа якусь мить, обмірковуючи це, намагаючись розгадати ці слова.

— Знаєш, — сказала нарешті дівчина, — я думаю, що це, мабуть, найприємніше з того, що ти мені казав.

— Це був не комплімент.

— Так, — сказала вона, посміхаючись. — А я думаю, що комплімент.

Він тихо розсміявся, і вона теж, і між ними запанувала приємна тиша, яка старанно приховувала найочевиднішу тему для розмови. Алізе не знала, що Кір робив там, де сидів, але якщо він і здогадувався, як наполегливо вона зараз обмірковує перспективу наслідування його імперії, то нічого не сказав про це.