Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 65 из 103

Підтримуваний лише їхніми зусиллями, він висів на вітрі, як розкішний прапор, а його шовкові нитки мерехтіли, в той час як один з чоловіків доволі енергійно вигукував з балюстради про хороші ціни та доставлення зі знижкою.

Попри своє роздратування, Алізе посміхнулася.

Деякі моменти в королівському місті Тулану —

Месті

, як назвав його Кір, — дуже нагадували їй Сетар, але були й разючі розбіжності.

По-перше, тут розмовляли двома мовами в рівній мірі. Тулан був розташований одразу за провінцією Фешт, найпівденнішою територією Ардунії, і в результаті вздовж кордонів відбулося значне змішування мов; туланці розмовляли фештунською

та

арданською мовами — хоча Алізе іноді здавалося, що вона чула, як люди розмовляють третім, неофіційним діалектом, який звучав як химерна суміш обох цих мов.

По-друге, і це найбільш очевидно: хоча обоє королівських міст були приголомшливими прикладами колориту та архітектури, лише одне з них було побудоване за допомогою сильної магії. Тулан був у кілька разів менший за Ардунію, тож і його королівське місто було набагато меншим, що надавало йому затишності, а кожен куточок здавався чистішим, ретельніше доглянутим та більш витончено прикрашеним. Алізе роздивлялася все навколо із завзяттям новачка, занурюючись у життя і метушню цього міста, як дитина, що вперше відкрила для себе, що таке вітер.

— Що ще важливого я маю знати про тебе? — запитав Кір. — Може, ти й молока ніколи не пила? Не їла торта? Може, тебе навчити користуватися ножем та виделкою?

Алізе відчула, як її обличчя почервоніло від останнього запитання, адже їй, найімовірніше, не завадили б такі уроки. Вона ніколи не вміла користуватися приладдям, бо ніколи їх не вживала. Бувши служницею, вона неодноразово намагалася навчитися користуватись ними, але щоразу, коли вона затримувалася, спостерігаючи за тим, як люди їдять, її або карали, або виганяли з роботи.

— Ти, — сказала вона нарешті, відвернувшись, щоб приховати збентеження, — навмисне поводишся грубо. Ти добре знаєш, що я не така, як ти, що мені не потрібно їсти, щоб вижити...

— О, не треба звинувачувати у власній химерності свій народ, — сказав він, перебивши її. Вони знову почали йти. — У Тулані живе багато тисяч джинів, яким не

потрібно

їсти, і все ж вони із задоволенням відвідують місцеві крамниці та пекарні.

При згадці про джинів Алізе на мить заклякла.

Вона була б дуже здивована, якби Кір не помітив безліч дивних поглядів на неї — він був занадто спостережливим, щоб пропустити таку деталь, — але він не сказав про це ані слова, що змусило її хвилюватись, що вона, можливо, щось вигадує. Проте вона намагалася не помічати те, що ставало дедалі очевиднішим.

Джини тут, здавалося, були налаштовані на неї якимось природним чином.

Вони піднімали голови, коли вона проходила повз них, і на їхніх обличчях з’являвся вираз розгубленості. Вони похмуро дивилися на неї, наче знали її, наче її обличчя здавалося їм знайомим, але вони ніяк не могли пригадати її ім’я. Не раз хтось зупинявся, коли вона проходила повз, а потім обертався і щось гаряче шепотів своєму супутнику, але що саме — вона не чула.

Їх видавали світлячки.

Якби не ці кумедні комахи, що кружляли поруч зі своїми господарями, Алізе не змогла б відрізнити глиняних від джинів, які снували по місту з буденністю, небаченою навіть в Ардунії. У себе вдома джини мали законну свободу робити все, що їм заманеться, але жили вони завжди з обережністю, яка визначала всі сторони їхнього існування. Вони не висовувалися, мало розмовляли, мало спілкувалися з глиняними і за можливості трималися у своїх власних колах.

З невідомих причин джини здавалися тут щасливішими. Тим не менш, Алізе відчула, як в грудях у неї наростає знайома тривога — те, що вона відчувала багато разів у своєму житті і що свідчило про те, що за нею стежать. Вони з Кіром вирушили в путь лише хвилину тому, а вона вже помічала все більше і більше поглядів, спрямованих у її бік. Вона нервово озиралася, ймовірно, видаючи себе, але нічого не могла вдіяти. Хтось там був.

— Кіре, — тихо промовила вона.

— Ні, я не хочу про це сперечатися, — сказав він, жестикулюючи недоїденим хлібом. — Це моя справа — знати харчові звички моїх підданих, і я присягаюся тобі, що джини їдять весь час...

—

Кіре

, — прошипіла вона, смикаючи його за руку.

— Що? — він повернувся, щоб подивитися на неї, і в одну мить його роздратування поступилося місцем занепокоєнню. Ця реакція сама по собі була чимось, про що варто було б замислитися, хоча, можливо, іншим разом.

— Що таке? — запитав він, різко зупинившись. — Що сталося?

Вона нахилила голову і прошепотіла:

— А ще не пізно зробити зі мною ілюзію?

Занепокоєння Кіра переросло в тривогу.

Він одразу ж оглянув вулицю, а потім підняв очі вгору, вивчаючи небо. Вона зрозуміла, що він шукає нападників.

— Не думаю, що хтось збирається мене вбити, — сказала вона, намагаючись говорити безтурботно. — Але я думаю, що хтось стежить за нами.

Він вилаявся собі під ніс.

Раніше Кір вже використовував магію, щоб створити навколо себе ілюзію; в результаті люди, які бачили його, сприймали його лише як звичайне обличчя, яке вони миттєво викидали з пам’яті. Він пояснив, що це єдиний спосіб вільно пересуватися Туланом, адже одного разу він викликав безлади, навіть бувши сильно замаскованим, у масці та плащі з капюшоном.

— Це моє прокляте волосся, — пробурмотів він з відтінком гіркоти. — Цей колір — прокляття.

Він наполягав на тому, щоб зробити ілюзію і на її обличчі, але Алізе категорично відмовилася. Вона не довіряла Кіру настільки, щоб дозволити йому застосовувати до неї магію, і на те були очевидні причини: востаннє, коли вона довірилася одному з його заклинань, щоб захистити себе, її безцеремонно підняли в повітря, кинули на спину дракона і доставили просто в диявольську пастку.

Жодної магії

, наполягала вона.

І хоча всі вельможі Ардунії бачили її обличчя — і навіть її спідню білизну, — але вона зникла звідти і потрапила в зовсім іншу імперію. Здавалося малоймовірним, щоб хтось у Тулані знав, хто вона така. Кір з жалем поступився, хоча й лише після того, як вона погодилася вдягнути досить великого капелюха, якого щільно насунула на очі.

Капелюх явно не впорався із задачею.