Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 58 из 103

Розділ сімнадцятий

— ЗАЖДІТЬ, ВИ КУДИ?

Хазан кинувся за принцом, який без попередження вискочив за двері військової кімнати та попрямував коридором, стискаючи в руках дивовижну книгу, зі швидкістю, що свідчила лише про одне з двох: або про нетерплячість, або про гнів.

Здавалося, ніколи в житті Камран не відчував себе сильнішим.

Те, що вони

тепер

поїдуть до Тулану — те, що він може уникнути нудних політичних справ, оминути марні дебати вельмож, які, без сумніву, проведуть цілі дні, якщо не тижні, обговорюючи переваги та недоліки ведення війни — приголомшувало Камрана.

Це було дивовижно.

Він ніколи не думав, що в нинішньому кошмарному становищі можуть бути якісь переваги.

Камран настільки звик до кайданів королівської влади і нескінченної бюрократії, яка визначала їхні міждержавні відносини, що не усвідомлював, яку свободу він може отримати після всіх цих нещодавніх особистих втрат. Якби його позбавили титулу, якби Заххак і далі відсував його на узбіччя, якби вельможі відмовилися залучати його до своїх обговорень — що ж, тоді він міг би стати своїм власним господарем.

Він поїхав би до Тулану як чоловік, а не як принц.

Він помстився б за вбивство свого діда, виконуючи свою особисту волю, а не чийсь наказ. Він нарешті, після вісімнадцяти років бездоганної служби державі, робитиме все, що йому, в біса, заманеться.

О, у нього були плани щодо Кіра.

Він не просто вб’є цього молодика — він спочатку знищить його. Він змусить південного короля молитися про смерть і лише тоді змилостивиться, виконавши бажання Кіра, встромивши клинок йому в серце.

— Камране,

віслюче

, зачекайте...

Принц, як завжди, не став чекати. Лише коли Хазан наздогнав його, він відповів на запитання друга — але тихо, щоб їх не підслухали.

— Перед від’їздом ми повинні зробити незліченну кількість справ, — сказав Камран. — І якщо ми не почнемо зараз, то ніколи не встигнемо.

— Не встигнемо? — Хазан витріщився на принца. — Не встигнемо до чого?

— Я не знаю. Я тільки відчуваю, що ми запізнимося.

— Камране, я хочу вас дещо запитати і хочу, щоб ви знали, що я запитую щиро...

— Що саме?

— Ви з глузду з’їхали?

Принц розсміявся на це, та сміх пролунав глухо.

— Я з’їхав з глузду в ту мить, коли зустрів її, Хазане, і ти був свідком мого божевілля, тож не вдавай тепер здивування.

— Присягаюся, іноді ви мене лякаєте.

— Іноді, Хазане, я сам себе лякаю, — Камран продовжував рухатися, час від часу поглядаючи на книгу в своїх руках. — Ми відпливемо сьогодні опівночі, під покровом темряви.

— Відпливемо?

Очі Хазана розширилися, і він ледь не пропустив крок, намагаючись не відставати.

— Ви хочете потрапити до Тулану через ріку Машті? Ми можемо не пережити таку подорож навіть при денному світлі, не кажучи вже про...

— Наші дракони перебувають під посиленою охороною у провінції Фешт, — сказав Камран, — а це, як ти знаєш не гірше за мене, місяць шляху каретою. Я не можу викликати їх, не привернувши небажаної уваги, а швидшого способу дістатися до Тулану немає. Наш флот, однак, має ту перевагу, що його можна підсилити магією; подорожі по воді часто займають місяці, і не лише через обсяг роботи, необхідної на кожному етапі, але й через величезний вантаж, який ми перевозимо. Без зайвої ваги метротонн1 води ми будемо рухатися набагато швидше — і до того часу, як вранці хтось помітить нашу відсутність, нас уже не буде. Я чимало мандрував водою, щоб добре знати дорогу; і я можу сам керувати будь-яким кораблем. Якщо ми уникатимемо значних затримок та негоди, то зможемо подолати цю відстань менш ніж за тиждень.

Хазан мовчав, хоча в його очах було занепокоєння.

— Дуже добре, — промовив він нарешті. — А що ви скажете хлопцеві?

— Оміду? — Камран насупився. — Нічого. Що менше людей знає про наше місцезнаходження, то краще.

— А чому ми повинні тримати нашу подорож у таємниці?

— Тому що я не хочу, щоб вони знали, де мене знайти.

— Вони це хто? — спитав Хазан похмуро. — Я й не знав, що на вас полюють.

— Поки що ні, але скоро почнуть, — Камран завернув за ріг і кинувся вгору величними мармуровими сходами, стакатний стукіт його чобіт відлунював по всій велетенській залі. — Я маю намір спорожнити скарбниці перед тим, як ми відправимось, і не хотів би залишати помітних слідів, інакше вельможі організують мою відставку набагато швидше.

— Заждіть, — Хазан поспішно підіймався сходами поруч з ним. — Навіщо вам ті скарбниці?

— Золото. Зброя. Коні, — Камран різко зупинився на сходовому майданчику і рвучко розвернувся до Хазана обличчям. — Це завдання я залишаю тобі: відкрий наші комори, поки ми ще маємо доступ до них, і візьми набагато більше, ніж ти вважаєш, що нам знадобиться. Якщо мене виженуть з палацу, мені потрібно буде десь сховатися, коли ми повернемося. Знайди нам безпечне місце — якщо треба, купи землю в якогось селянина, який нічого не підозрюватиме, — а потім організуй дружину з найкращих вершників і бійців, і заплати їм гроші — десь за пів року. Нам знадобляться власні збройні сили.

— Скажіть, що ви жартуєте.

— Ти цілком здатний на це.

Хазан ошелешено витріщився на нього.

— Ви хочете, щоб я здійснив грабунок королівської скарбниці, поїхав на північ, знайшов селянина, купив його зруйнований будинок, розшукав по всій імперії найкращих найманців і сформував таємне ополчення — і все це за один день?

— Ти володієш надприродною швидкістю, силою і невидимістю, Хазане. Я даю тобі повний дозвіл використовувати свої здібності на благо.

— А якщо мене зупинить магістрат?

Камран поліз до кишені та дістав монету, яку підкинув у повітря, слідкуючи за тим, як Хазан легко зловив її однією рукою.

— Покажи їм це, — сказав принц. — На ній моя печатка.

— Вони не повірять, скажуть, що це підробка.

— Я впевнений, що ти розберешся, — сказав Камран з якоюсь переконливістю.

Хазан кинув на нього похмурий погляд, але все ж таки шанобливо кивнув Камрану.

— Тоді вам дуже пощастило, бо в мене вже є команда, якій я довіряю і на яку покладаюся. З них вийде чудова армія.

Камран, який саме збирався продовжити свій шлях, повернувся обличчям до свого друга. Він не зміг приховати здивування, яке прозвучало в його голосі, коли він запитав:

— У тебе є

команда

?

— Я ніколи не працював сам, — тихо сказав Хазан. — І я не єдиний, хто шукав її, ви ж знаєте.