Страница 57 из 103
— Якщо ти не в змозі уявити, чому я не можу допустити передчасної смерті, — сказав він, — то ти, як і всі інші, збудувала своє уявлення про мене на хибному ґрунті.
— Що за маячня, — Алізе відчула спалах роздратування. — Ти навмисне говориш загадками?
— Так.
— Ох, — її роздратування зникло. — Через Ібліса?
— Я мало що можу сказати з цього приводу, — сказав він, стрімко одвертаючись. — Скажу лише одне: якщо я зараз і бережу своє життя, то тільки тому, що маю прожити достатньо довго, щоб здійснити дещо важливе. Поза тим, моє серце, що б’ється, не має жодного значення, — він завагався. — Ти навіть не уявляєш, що поставлено на карту. Моє життя — найменше з того.
Носта потеплішала від цього зізнання, і Алізе відчула приплив страху.
— Розумію, — тихо сказала вона. — То ти хочеш сказати, що зараз дієш не у власних інтересах, а на благо інших...
—
Не треба припущень
, — він обірвав її, його голос набув панічних ноток. — Не розмірковуй над цим вголос.
— Гаразд, — сказала вона і зітхнула. — Гаразд.
О боже. Це заплутане павутиння з кожною хвилиною ставало все більш незрозумілим. Алізе в той момент навіть гадки не мала, що могло спонукати Кіра до таких вчинків. Вона мало що знала про його життя, його слабкості та бажання, щоб робити якісь припущення.
— Здається, ти опинився в досить скрутному становищі, — сказала вона спокійно. — Не хочеш розповісти мені, що ти отримав в обмін на свою угоду з дияволом?
Він засміявся у відповідь, але сміх вийшов якийсь порожній.
— Я вважатиму це за відмову, — сказала вона і насупилася.
Кір зітхнув.
— Я так зрозумів, що ти не приймаєш умов моєї пропозиції.
Вона підняла голову, зустрівшись з його гарячими очима.
— Ні, — сказала вона. — Але я можу пообіцяти тобі ось що: я серйозно обміркую її.
На якусь мить Кір застиг на місці.
Полегшення навалилося на нього спершу повільно, а потім різко і так сильно, що здавалося, ніби його відкинуло на крок назад. Видихнувши, він заплющив очі, нетвердо тримаючись за стіну, щоб не впасти.
— Дякую, — прошепотів він. — Дякую.
— Я тобі ще нічого не обіцяла, — сказала вона, наближаючись до нього з деякою обережністю. Коли він не ворухнувся, вона легенько торкнулася його грудей одним пальцем. — Ти не маєш бути таким задоволеним.
Кір розплющив очі, і вперше з моменту їхнього знайомства він виглядав майже щасливим. Це ніби відкинуло час на його обличчі та зробило його молодшим. Його очі стали блакитнішими, яскравішими. Він посміхався, і це було щиро.
Їй довелося боротися з бажанням посміхнутися у відповідь.
— Ходімо зі мною, — сказав він, випроставшись, і простягнув руку.
Алізе насторожено дивилася на його простягнуту руку, закусивши губу в нерішучості.
— Куди? Ти що, знов збираєшся скинути мене зі скелі?
— Можливо, пізніше, — відповів він безтурботно.
— То що тоді?
— Я подумав, що ти захочеш побачити Тулан.