Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 56 из 103

— Це не запитання, — сказав він.

— Ти вчинив батьковбивство, — продовжила вона, — в гонитві за пануванням і славою, за контролем над грізною імперією. Ти пішов на таке заради влади! Вбити власного батька — це не якась дрібниця. То чому ж ти кидаєш свою здобич до моїх ніг, ніби твій титул для тебе нічого не означає?

Кір тяжко зітхнув. Минула ціла довга мить перед тим, як він сказав:

— Я у відчаї.

Носта потеплішала від цього зізнання, але роздратування Алізе тільки посилилося.

— Ні, — сказала вона, хитаючи головою. — Це не логічно. Є щось, про що ти мені не розповів.

— Є багато речей, про які я тобі не розповідав.

— Про які саме?

— Ой, не знаю, — замислився він. — Наприклад, я не промовив жодного слова, поки мені не виповнилося три роки. Я не люблю баклажани. І у тебе є одна маленька веснянка в заглибині біля шиї.

Алізе мимоволі притиснула руку до шиї, майже здивувавшись, коли її пальці наштовхнулися на важкий золотий комір сукні, який майже повністю закривав її шию від поглядів.

— Звідки ти це знаєш?

— Бо в мене є очі, — відповів він спокійно.

— Ти брешеш мені.

— Що в мене є очі? Запевняю тебе, вони досить міцно припасовані до моєї голови.

— Кіре…

— Навіть якби я

міг

... Ти думаєш, я б розповів тобі, з усіх людей, про своє горе? — сказав він, одвертаючись. У його голосі раптом пролунала нудьга. — Ти думаєш, що я привіз тебе сюди проти твоєї волі, тому що мені не вистачало співчутливого слухача?

— Ні.

Він підняв на неї очі, і на його обличчі промайнула дивна емоція.

— Ні, — тихо повторив він. — І ти повинна пам’ятати про це. Якщо ти вийдеш за мене заміж, то тільки за титул. Я не зацікавлений у твоєму товаристві.

Носта стала холодною.

Алізе боролася з шоком і бажанням здригнутися від крижаної іскри, її серце калатало в грудях, а коли вона побачила погляд Кіра, її тривога зросла. Чи брехав він про те, що не зацікавлений у її товаристві? Чи він брехав про те, що їхній шлюб був лише формальним?

— Ти не будеш… — вона судомно ковтнула. — Тобто, ми не будемо... Тобто, це ж зрозуміло, чи не так, що у випадку, якщо я погоджуся на цю угоду, в наших стосунках не буде жодного фізичного аспекту...

— Ні, — різко сказав він. — Я не торкатимусь тебе.

Носта потеплішала.

Дихаючи трохи легше, вона сказала:

— Дуже добре. Але є ще одна річ, яку я

повинна

знати. Перед тим, як я зможу прийняти будь-яке рішення, ти повинен мені сказати, раз і назавжди...

— А, нарешті, — сказав він похмуро. — Я все думав, коли ж ти знову про це заговориш. Ти хочеш знати, чи я вбив твого смутного короля.

— Чому ти продовжуєш це постійно повторювати? Він не

мій

.

— Мені важко в це повірити.

— Справді, він не мій, — сказала вона роздратовано. — Те, що сталося між нами, було дуже швидко, і ми ніколи... Тобто, він намагався дати мені якісь обіцянки, але якось незрозуміло, і я сказала йому, що цього не може бути... що він і я...

— Облиш, — обірвав її Кір. — Я не хочу знати всі ці запаморочливі подробиці ваших стосунків з ідіотом-спадкоємцем Ардунії.

Це її розлютило.

— Яка в

тебе

може бути причина

його

ображати, якщо ти сам кретин, який увірвався в його дім та вбив його діда?

Його брови злетіли догори.

— Тільки не кажи, що ти оплакуєш втрату бридкого короля Заала?

— О, просто відповідай на запитання, ти, навіжений дурню...

— Яке запитання? Про те, чи він мертвий, або чому я ненавиджу його?

— Мені байдуже, чи ти ненавидиш його, — сказала вона. — Я лише хочу знати, чи він живий.

— А ти заплачеш, — тихо мовив Кір, — якщо я скажу, що ні?

Алізе відчула, як кров відтікає від її обличчя, і жах змусив її голос перейти на шепіт.

— То ти вбив його?

— Ні.

Від спалаху тепла від ности Алізе ледь не втратила рівновагу. Вона заплющила очі і, здригнувшись, зробила глибокий вдих, мимоволі притиснувши руку до грудей. В очах у неї все пекло від хвилювання, і вона боролася з цим, не усвідомлюючи до цієї миті, скільки напруги вона тримала в своєму тілі — і скільки надії, що Камран може бути ще живий. Лише тоді вона зрозуміла, наскільки ретельно вона контролювала свої почуття з цього приводу.

— Мушу сказати, що твоя реакція мене вразила, — сказав Кір, зобразивши на обличчі здивування. — Важко повірити, що ти насправді переймалася його долею, коли весь цей час зустрічалася за його спиною з його міністром внутрішніх справ.

— Хазан — мій

друг

, ти, огидний дурню! — вигукнула вона, а потім різко відвела погляд, бо емоції загрожували вивести її з рівноваги. —

Був

моїм другом. Хазан був моїм другом.

— Попереджаю, — застеріг Кір. — Якщо я побачу сльози, мене може знудити.

Алізе вдалося плаксиво розсміятися, навіть попри те, що серце її розривалося на шматки, носта потеплішала, а самолюбство її було поранено. Нагадування про Хазана — його жертву заради неї — змусило її замислитися про власну готовність вийти з темряви, піднятися і стати чимось значущим для всіх тих, хто зберігав мовчазну віру в неї.

Зрештою, вона була народжена для цього.

З дитинства її готували до того, щоб вона вела за собою свій народ, щоб звільнила його від того напівжиття, в якому він змушений був існувати, щоб боролася з несправедливістю, якій вони прислуговували занадто довго.

Тоді, у хвилину натхнення, їй стало цікаво, що б сказали її батьки — і коли в своєму серці вона почула голос у відповідь, то відчула, що наблизилася до рішення.

Вона підняла очі, вивчаючи Кіра з новою увагою.

— І ти добровільно помреш? Поступишся троном?

— Тільки після того, — різко відповів він, — як диявол звільнить мене від моєї угоди.

— І скільки часу це займе?

— Я не знаю.

Алізе затамувала подих і якусь мить роздивлялася його.

— Кіре, але є дещо, чого я все ще не розумію.

— І що ж це? — запитав він з презирством.

— Якщо ти не боїшся смерті, то яка різниця, чого хоче від тебе диявол? Навіщо страждати через нього, виконуючи його накази, лише для того, щоб бути вбитим, попри все?

Холодний вираз обличчя Кіра, здавалося, перетворився на крижаний. Минула довга мить перед тим, як він нарешті сказав:

— Я повинен померти на моїх власних умовах.

— Але чому?

Він посміхнувся, і в цій посмішці була злість.