Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 55 из 103

Розділ шістнадцятий

— ЩО НА ЗЕМЛІ, — ЗАПИТАЛА ВОНА, кліпаючи очима, — може бути варте і твого життя,

і

твого королівства?

— Алізе, — тихо промовив Кір, і на якусь мить він набув розпачливого вигляду. — Будь ласка.

О, вона була не з каменю.

Її не залишив байдужою ані звук його голосу, ані трагізм в його очах. Розумом вона усвідомлювала, що Кір був безсоромним звіром, але також вона занадто добре знала диявола, щоб відкинути жах, який супроводжував його шепіт, і те, як його загадки пронизували душу і залишалися в ній, дряпаючи розум доти, доки людина не могла вже думати ні про що інше.

Вона нічого не могла із собою вдіяти, їй було його шкода.

— Кіре, — сказала вона, похитуючи головою. — Що мені робити з твоїм королівством?

На його обличчі з’явився спалах роздратування.

— Ти можеш зробити очевидне і виконати своє призначення. Ти покликана вести свій народ, чи не так?

— Так, — сказала вона, пригнічена. — Теоретично це так.

— Що ж, якщо ти візьмеш моє королівство, то зможеш застосувати цю теорію на практиці, — сказав він. — Ти бачила наших світлячків — тож повинна розуміти, що Тулан є домом для однієї з найбільших популяцій джинів. Їх не те щоб сила-силенна, але це може стати початком чогось.

— Але хіба це не те, чого хоче диявол?

— А хіба це не те, чого хочеш

ти

? — заперечив він. — Наскільки я розумію, ти ніколи не укладала угоду з Іблісом, тому будь-яка влада, яку ти отримаєш, буде твоєю, і ти зможеш робити з нею все, що захочеш. Він може маніпулювати тобою лише через волю і дії інших.

— Як зараз, — уїдливо сказала вона. — Через

тебе

.

— Ну так. Що ж, — Кір закашлявся. — Боюся однак, що плани диявола набагато складніші, ніж це, в будь-якому випадку.

— І я підозрюю, що тобі не дозволено розповісти мені більше?

Він розсміявся; сміх був безрадісним.

— Скажу лише, що влаштувати наш нещасний шлюб — це лише краплина з того, що мені наказано зробити, та разом з тим, саме ця частина плану його хвилює найбільше. Він хоче, щоб я насамперед допоміг тобі досягти влади, і я не здивуюся, якщо він просто зараз укладає угоди з іншими дурнями, які нічого не підозрюють, ставлячи їхню свободу в залежність від твого сходження, як це було зі мною. Мені шкода їх усіх, — похмуро сказав він. — Укласти угоду з тобою було найпростішою, але поки що найдошкульнішою з усіх його вимог.

—

Поки що найдошкульнішою

? — наче луна, повторила його слова Алізе, майже посміхаючись. — Облиш, ти ж не вважаєш мене такою вже нестерпною.

— А ти гадаєш, я перебільшую? — спитав він суворо. — Те, що мене примусили перебувати в твоїй компанії, посідає перше місце в списку найогиднішого досвіду, який я коли-небудь переживав.

Носта спалахнула, і Алізе підкинуло від тяжкості образи.

— Ти справді так вважаєш, — здивовано сказала вона. — Але ж які такі злочини я скоїла, щоб заслужити твій безжальний осуд?

— Ти даєш мені дозвіл на образу?

Вона відчула спалах гніву.

— Я не знала, що тобі потрібен дозвіл.

— Алізе, — сказав він, і його вираз обличчя був одночасно і серйозним, і нетерплячим. — Ти хоч уявляєш, скільки людей вчепилися б за можливість захопити моє королівство та вбити мене? Твоя нерішучість мене дратує.

— А якщо я не хочу тебе вбивати? Що, як я не зможу змусити себе це зробити?

— А що тобі завадить? — відрізав він. — Моя непереборна чарівність та харизма? Ти весь цей час так прагнула мене вбити, а тепер, раптом, коли я

прошу

тебе зробити цей клятий вчинок, то ти відмовляєшся?

— Боже мій. Ти говориш так, ніби справді хочеш померти.

— І що, ти мене засуджуєш? — він зробив різкий крок ближче. — За те, що я хочу вирватися з цієї жорстокої дійсності, яку ми називаємо життям?

— Не дуже, — чесно відповіла вона, відступаючи на крок назад. Вона теж не раз у скрутних становищах жадала якнайшвидшого закінчення свого життя — щоб втекти від агонії, яка гнітила її, — але ніколи не думала казати про таке вголос, а тим паче іншій людині. — Але ти, мабуть, психічно хворий.

— Боюся, що твоя присутність стимулює мене.

Гнів Алізе посилився; вона вже втомилася від його дитячих ударів по її гордості.

— Якщо ти так хочеш померти, — сказала вона, — то чому б не дозволити зробити це дияволу?

— Ну не знаю, — відповів він, намагаючись посміхнутися. — Я бачив, як ти вбила п’ятьох найманців набором швейних інструментів. Гадаю, що я віддаю перевагу твоїй творчості.

— Зачекай... Що? — вона кліпнула, тривога розбудила її пульс, який швидко затріпотів біля її горла. — Ти був там?

— Я був там, щоб захистити улюбленицю диявола, — сказав Кір, і очі його потемніли. — Очевидно, він недооцінив тебе.

— Але — якщо ти бачив мене, — сказала вона, як її розум вирував, — то чому ти потім переплутав мене з міс Худою?

При згадці про міс Худу вираз обличчя Кіра став кислим.

— Ти завжди носила свою сноду, — сказав він. — І я ніколи не бачив тебе при денному світлі. Тієї ночі я стояв на варті, але тільки здалеку. Якби я зміг підійти ближче, не викривши себе, то, можливо, зміг би краще почути оті таємні перешіптування про твоє наступне призначення; але тоді я бачив достатньо — твоєї зустрічі з

Хазаном

, — щоб скласти докупи найбільш неприємні аспекти твого життя.

Алізе була настільки вражена та розлючена, що навіть не могла говорити.

— Скажи мені одну річ, — гірко промовив Кір. — Скільки чоловіків ти обвела навколо пальця?

— Жодного, — зітхнула вона, хитаючи головою. — Чому —

чому

ти продовжуєш помилятися щодо мене? Чому ти думаєш про мене найгірше, керуючись лише однією сценою, свідком якої ти був, без контексту...

— Твоє лицемірство просто приголомшує, — сказав він сердито. — Я міг би поставити тобі те саме запитання.

Вона підняла на нього очі, на мить втративши дар мови, бо не знала, як відповісти. Це була правда: більша частина того, що вона знала про Кіра — навіть шокувальна історія про вбивство його батька, — була складена з чуток і домислів. Просто так багато людей, здавалося, сходилися на думці, що він був мерзенною людиною, а історія його сходження на престол була настільки беззаперечно жахливою, що вона...

Алізе завагалася, а потім насупилася.

— Стривай, — раптом сказала вона. — Кіре, ти ж вбив власного батька заради корони.

Його обличчя втратило будь-який вираз, а очі стали порожніми і холодними.