Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 54 из 103

Вона вже давно наближається. Я лише сподіваюся, що не залишив тебе непідготовленим до неї.

Камран відчув, що після цього його нерви ніяк не вгамуються; якась невисловлена тривога ожила в його тілі, наче попередження, наче остання зрада його діда ще не проявилася.

— Я не впевнений, — сказав Хазан, і його рівний голос вирвав принца з думок. — Я хотів би вірити, що Заххак — щур, бо він і справді на нього схожий, але я знаю його занадто довго. Він був безмежно вірний Ардунії протягом десятиліть, — він зробив паузу, і брови його зійшлися. — Коли, ви кажете, ми почали перехоплювати основну масу шпигунів? Кілька місяців тому?

Камран різко зітхнув, напружився і кивнув.

— Я був на чергуванні, коли ми вперше привезли групу на допит. Це було щось неймовірне — захопити стільки людей одночасно, і ми безглуздо привітали себе з добре виконаною роботою. Це було сім-вісім місяців тому.

— Кір зайняв трон вісім місяців тому.

Щелепа принца стиснулася.

— Ти думаєш, що вони були захоплені в полон за його наказом? Чи ти гадаєш, що Кір проводив розвідку?

— І те, і інше. Оті каменепади, про які ти читав, можливо, були відвертаючим маневром. Приманками, щоб віддалити нашу увагу від їхньої справжньої мети, — Хазан похитав головою. — Можливо, Кір був настільки введений в оману, що думав, ніби його визнають справжнім володарем землі, що Ар’я розкриє йому свої обійми. Але якщо він витратив місяці на безуспішні пошуки в горах, то це означає, що він шукав того, хто міг би володіти нею — і якщо історії правдиві, то є лише одна людина, заради якої гори Ар’я віддадуть свої таємниці.

— Зникла королева Ар’ї, — прошепотів Камран.

Хазан затих.

— Де ви це почули?

— Вона мені розповіла, — пригадав Камран. — Сказала, що її звати Алізе із Сааму, дочка Сиавоша та Кіани. І що я можу знати її краще як зниклу королеву Ар’ї.

Хазан зробив крок ближче, вивчаючи Камрана з новою увагою.

— Чому вона вам це розповіла?

— Тому що я запитав її. Я хотів знати її ім’я.

— Це було, коли ви ходили до Будинку Баз? Коли ви мали обшукати її кімнати — і стверджували, що знайшли їх порожніми?

Камран, обурений виразом обличчя Хазана, подумав, чи не збрехати йому, але не побачив у цьому сенсу.

— Так, — сказав він.

— Янголи господні, — тихо промовив Хазан, і в очах його прокинувся жах. — Ви поцілували її, чи не так?

Камрану стало не по собі.

— Яке це має значення?

Хазан різко відвернувся, притиснувши долоні до очей.

—

Як ви не розумієте

? — майже вибухнув він, кружляючи навколо нього. — Вона — надія цілої цивілізації, вона не якась там дівка, з якою можна побавитись, щоб вбити години нудного дня...

— Ти мене неправильно зрозумів, — різко сказав Камран, — Якщо ти думаєш, що я коли-небудь...

— Я мав би негайно призвати вас до відповіді, ви, зарозумілий падлюко, за те, що ви так погано з нею повелися — що ви колись побавилися з нею і відкинули її...

— Я

не

бавився з нею...

— Ви кажете, що хочете її вбити!

—

Я б одружився з нею

, — крикнув Камран.

Хазан закляк на місці, його обличчя застигло в дивному потрясінні.

— Ви брешете.

Камран розсміявся, розсміявся так, ніби втратив розум.

— Хотів би я, щоб ти мав рацію. Хотів би я нічого до неї не відчувати. Хотів би я вирвати цей марний орган зі своїх грудей через усі ті неприємності, яких він мені завдав. Я був настільки ошуканий, настільки бридко одержимий, що представив її своєму діду як можливу наречену. Я мав нахабство запропонувати, щоб ця молода жінка була моєю королевою, а вона, за пророцтвом,

мала стати його погибеллю

, тож він у відповідь ледь не відрубав мені голову.

— Я просив її дати мені надію, Хазане. Я просив її дочекатися мене. Це вона не хотіла мене, не хотіла бути зі мною. Я ніколи не бавився з нею. Якби вона мене хоч трохи підбадьорила, я б віддав за неї своє життя — з радістю, я б зробив її своєю королевою, я...

—

Заждіть

.

— Ні! Ти звинувачуєш мене безпідставно!

— Я сказав,

заждіть

! — сердито вигукнув Хазан.

— Чого ждати? — закричав Камран у відповідь.

— Просто — замовкніть на хвилину, — Хазан схопив книгу зі столу, ще раз роздивляючись напис на звороті. Коли він підняв очі, то вигляд у нього був розгублений. — Можливо, — сказав він похмуро, — можливо, ви маєте одружитися з нею.

— Що? — Камран блимнув очима; його гнів зник; його серце у грудях завмерло. — Що ти маєш на увазі?

—

Заплітайте трони в морі

, — сказано тут. Хазан знову розгорнув книгу, торкаючись пальцями рельєфних літер. — Це чітке послання до обраного государя. Останнє царство джинів існувало тисячоліття тому, і імперія складалася лише з джинів; це був суто однорідний контингент з низки причин, а саме з огляду на нашу безпеку. Але тут, — він постукав по книзі, — це послання водночас і очевидне, і безпрецедентне. Вона не призначена для того, щоб вести джинів в ізольовану імперію — вона призначена для того, щоб об’єднати нас усіх разом.

В цьому зітканому королівстві глина й вогонь на престолі.

— Це цілком може бути правдою, — сказав Камран, все ще намагаючись вгамувати свій прискорений пульс та притримати надію, що розквітала в ньому. — Але ти думаєш не про ті престоли. Ти забув, що вона заручена з туланським королем.

Хазан провів рукою по волоссю.

— Я не можу прийняти це за факт, — сказав він роздратовано. — Ви висунули проти неї звинувачення, які не мають під собою жодного підґрунтя. Вона б ніколи не зрадила свій народ. Вона б ніколи не прийняла допомоги від Ібліса. І

ніколи

б не погодилася вийти заміж за Кіра.

— Ти насправді не знаєш її, Хазане, — тихо промовив Камран. — Ти лише уявляєш її такою, якою хочеш її бачити.

Хазан замовк.

— Що ж, тоді, — сказав він, — є лише один спосіб отримати відповіді на наші запитання.

— Який?

— Ми поїдемо до Тулану.