Страница 53 из 103
Розділ п’ятнадцятий
— ТИ ХОЧ ЗНАЄШ, ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ? — запитав Камран. Хазан похитав головою. Він узяв книгу з благоговінням, яке читалося в його очах, в його руках та у застиглості рис обличчя. Обережно перегорнув чисті сторінки, потім вивчив пальцями обкладинку, шукаючи щось на її шкірі...
— Ось тут, — тихо промовив він, натискаючи на щось уздовж корінця. — Ось тут.
— Що це?
— Слабке тиснення, — сказав він. — Це символ. Досить старий.
Камран взяв книгу в руки, обмацуючи корінець. Коли він знайшов знак, про який йшлося, він спохмурнів. Це був контур двох трикутників, розташованих поруч і з’єднаних між собою — третій трикутник утворювався там, де вони накладалися — з однією хвилястою лінією, що підкреслювала все це.
— Що це означає?
— Ар’я.
Камран завмер, а потім повільно підняв голову, зустрівшись очима з Хазаном.
— Гірський хребет? На півночі?
Хазан кивнув, і очі його були непроникними.
— Ви не бували там ніколи?
— Ні.
— Там жорстоко. Такий холод, якого ви зроду не бачили, і снігопад, який ніколи не припиняється, зменшуючи видимість майже до нуля. Там був дім моїх предків, — тихо сказав Хазан. — Там джини побудували своє перше королівство після падіння Ібліса. Серед нас подейкують, що гори Ар’я володіють могутньою магією, доступною лише істинному володареві землі — але більшість вважає, що це лише старі байки, бо ніхто в офіційній історії ніколи не знаходив доказів тієї магії.
— А ти? — Камран напружився, вивчаючи свого друга. — Ти теж вважаєш, що це вигадка?
Хазан завагався, затамувавши подих, перед тим, як тихо промовити:
— Ні.
Камран впустив книгу на стіл, спостерігаючи, як вона приземлилася з глухим стуком.
— Боже, — прошепотів він. — Так
ось
чим вони тут займалися. Всі ці туланські шпигуни. Всі ці місяці, — він похитав головою, піднявши очі. — Я помилявся, Хазане. Війна не вирішить нашої проблеми з Туланом. Насправді, я починаю думати, що вона зробить все тільки гірше.
— Звідки ви це взяли?
Камран ненадовго заплющив очі та пробурмотів собі під ніс нецензурне слово.
— Звідти, — сказав він, — що тепер здається очевидним, що вони хочуть війни. Вони провокували нас весь цей час.
— Я не розумію вашої логіки. Навіщо їм провокувати нас до війни? Якби вони хотіли війни, вони могли б завдати нам власного превентивного удару...
— Якби вони вторглися на наші кордони, — сказав Камран роздратовано, — вони б воювали з нами на нашій власній землі. Мураха викликає лева на дуель. Ардунія величезна, наші бази щедро розкидані по всій імперії, наші солдати обчислюються сотнями тисяч. Це було б самогубством.
Хазан помітно насторожився, в його очах зажевріло розуміння:
— Але якби ми розпочали сухопутну війну на їхній території...
— Саме так, — сказав Камран. — Наші солдати будуть змушені залишити свої пости. Сили Ардунії будуть розсіяні; наші пріоритети зміняться, наші війська відволікатимуться, і в результаті наша імперія стане набагато менш захищеною. Тулан скористався б нашим розгубленням, щоб пограбувати гори Ар’я для власних цілей, завдавши нам удару там, де ми б найменше його чекали. Вони б зазнали великих втрат, але якщо ця магія, про яку ти говориш, справді існує, їхня винагорода була б справді разючою. Що таке кілька тисяч життів, втрачених в обмін на невимовну, запаморочливу магічну силу? Для таких, як Кір, це, безумовно, було б того варте.
Хазан здавався трохи ошелешеним.
— Всі ці нещодавні напади, — Камран похитав головою, — Хазане, ти знаєш не гірше за мене, що жодній з наших імперій не дозволено використовувати руйнівну магію на кордоні — і за всі роки нашого розбрату з Туланом вони поважали це правило, ніколи не порушуючи конвенцію Ніксу. Але під час останнього плавання наш корабель мало не перекинувся, зіткнувшись з магічною перешкодою. Вже одне це мало б стати причиною для відплати, але, незважаючи на мої скарги, наші посадовці не побачили причини...
— Так, — промовив Хазан сухо. — Можу собі уявити, як вони намагалися зрозуміти вашу точку зору, коли ви так закрутили справу, що образили їх, припустивши, що наші контакти з Туланом стали для них такими ж звичними, як і їхні власні
акти фізіологічного відправлення
...
Камран похмурим поглядом змусив Хазана замовкнути, вирішивши проігнорувати цей доказ своєї нещодавньої дурості.
— За останні два роки, — продовжив він, — ми затримали шістдесят п’ять туланських шпигунів, більше половини з яких ми перехопили лише за останні вісім місяців. Але ж шпигуни проникали крізь наші кордони століттями. Невже вони раптом забули, що таке таємність? Чому вони стали такими недбалими зараз? Схоже на те, ніби вони
хотіли
, щоб їх спіймали.
Хазан подивився на нього проникливим поглядом:
— А ще, звісно, є маленька проблема з вашим дідом.
— Саме так, — сказав Камран, і тепер вже його власні очі звузилися. — Ти ж сам зауважив, що за всі ці роки мирного часу туланський король жодного разу не прийняв запрошення на жоден з наших балів.
Хазан глибоко зітхнув і повільно випустив повітря, перед тим, як сказати:
— Само собою зрозуміло, що вбивство і ганьба суверена сусідньої імперії є підставою для негайної відплати.
— І все ж, — щелепа Камрана здригнулася. — Наші посадовці продовжують вагатися.
— Це не вкладається в голові.
— Хазане, — сказав принц. — Я відчуваю запах щура.
— Щура? — Хазан здивовано підняв голову. — Але хіба щур не прагнув би виконати бажання Тулану? Якщо, як ти стверджуєш, Тулан провокує нас до війни, то хіба винний посадовець не вхопився б за будь-яку з цих можливостей, щоб завдати удару у відповідь?
Камран завагався.
— Може, наш щур чекає на нові розвіддані.
— Хто? Заххак?
— Я не знаю, — відповів Камран, його увага розсіялася, коли він згадав те, що дідусь сказав йому лише вчора — він не міг повірити, що це було лише вчора. Але Заал зізнався, що всі ці роки відкладав війну з Туланом лише заради
Камрана
, щоб позбавити його втрати ще однієї близької людини, передчасного сходження на трон та дитинства, змученого війною.
Але покійний король також був першим, хто підтвердив — незважаючи на мовчанку всіх інших вельмож, — що близька війна з Туланом — то є беззаперечний факт. Це була одна з останніх речей, які король Заал сказав принцу.
—
Війна наближається
, — прошепотів він.