Страница 52 из 103
— Як ти можеш очікувати, що я не втечу від тебе, — сказала Алізе, все ще намагаючись позбутися страху, — коли всього кілька годин тому ти погрожував, що зашиєш мені очі?
Він різко відвернувся від неї, м’язи на його щелепі здригнулися.
— Я не повинен був цього казати.
— А потім ти скинув мене зі скелі, — сказала вона, і її голос був трохи хрипким навіть для її власних вух.
— Ти ж не припиняла погрожувати вбити мене, — сердито сказав він, повертаючись до неї обличчям. — Я просто намагався змінити тему.
— Віддавши мене на поталу драконам? — мало не розплакалась вона.
Кір насмішкувато вигнув брову.
— Дракони нічого тобі не зробили.
— Якби ж то! — відказала вона. — Твій маленький жарт закінчився жахливими укусами по всьому моєму лівому боці. Твоя мати була така добра, що приготувала мені цілющу ванну.
Кір вивчав її з незрозумілим виразом на обличчі. Вона подумала, що він вимагатиме доказів її поранень, але він лише сказав:
— Дракони — лагідні створіння. Вони не кусаються, якщо їх не провокувати.
— Що ж, — сказала Алізе, відводячи очі. Вона почувалася роздратованою, а візуальний контакт з Кіром був настільки сильним, що вона могла не витримати. — Я не думаю, що тварина
хотіла
мене вкусити. Але я потрапила на її кутні зуби, і наслідки виявились жахливими.
Вона скоріше відчула, ніж побачила, як Кір раптово завмер, і протягом дикої, напруженої миті вона думала, що він може зробити щось неймовірне, наприклад, вибачитись.
Натомість він сказав:
— Здається, тобі вже краще.
—Зі мною все гаразд, — роздратовано відповіла вона.
— Добре.
— І я не шкодую, — гірко додала вона, повернувшись до нього обличчям. — Я не шкодую, що домовилася з твоєю матір’ю вбити тебе.
Його губи сіпнулися, очі заблищали.
— А я не шкодую, що скинув тебе зі скелі.
— Чудово, — сказала вона, зрівнявшись з ним у гніві. Та він лише посміхнувся у відповідь.
Алізе намагалася взяти себе в руки, заспокоїти своє серце, яке досі шалено калатало. Вона не знала, що відбувається тут, між ними, але що б це не було, це змушувало її насторожитися. Вони з Кіром більше не говорили один з одним як смертельні вороги; натомість вони терпіли один одного з легкою ввічливістю. Це було майже так, ніби вони — ненавмисно — ініціювали неохоче перемир’я. Дівчина не довіряла цьому.
Проте Алізе починала вірити, що Кір — це щось більше, ніж історії, які вона вже чула, більше навіть ніж жахіття, описані його матір’ю, бо все ставало зрозумілішим, коли виявилося, що він був набагато складнішою особистістю, ніж вважала дівчина. Вона дивилась, як він рушив уперед, як провів рукою по волоссю, скуйовдивши мідні пасма в ознаці хвилювання, і була змушена здивуватися, чому такий молодий, розумний і здібний юнак — який, за власним визнанням матері, виріс у любові своїх батьків і мав у своєму розпорядженні красу Тулана та його людей...
— Кіре, — раптом сказала вона.
Він одразу зупинився, зустрівшись з нею поглядом.
— Чому саме ти уклав угоду з дияволом?
Кір повільно моргнув, явно вражений її запитанням.
— Я думав, що тобі все одно, — сказав він. — Ти ж казала, що я, без сумніву,
страждаю від наслідків власних гріхів.
— А хіба це не так?
На це він відповів не одразу. Здавалося, він оцінював її, вирішуючи, чи варта вона чесної відповіді, перед тим, як тихо промовив:
— Я був у відчаї. І дурний.
Носта погодилася з цим, і Алізе зробила невпевнений крок ближче.
— А чому ти був у відчаї?
Кір засміявся, але в цьому був біль, напруга в його усмішці, в лініях його тіла. Він подивився їй в очі, тримаючи її повністю в своєму полоні, перед тим як промовив м’яким ніжним голосом:
—
Як ти скажеш їй чому, то урветься мій терпець. Не
забаром ти помреш, і обом тоді кінець.
Алізе відчула знайомий жах.
— Ібліс, — видихнула вона.
— Так, — тихо сказав він.
— Що він має на увазі
— і обом тоді кінець
?
Кір лише похитав головою.
— Гаразд, — сказала Алізе, заламуючи руки. — Ти не можеш сказати.
Потім вона оглянула кімнату з неясною панікою, ніби це могло дати їй якісь відповіді. Алізе занадто добре розуміла, як жахливо потрапити в пастку диявола, і її глибоке знання такої ситуації викликало в ній слабке співчуття. Дії Кіра були сплановані великим режисером; він був лише корисною маріонеткою у його масштабному плані. Різниця полягала тільки в тому, що Кір
сам покликав
звіра у своє життя, тоді як Алізе була лише нещасною жертвою.
Без сумніву, якась тілесна слабкість спонукала Кіра піддати себе цим тортурам; вона могла тільки уявити, що він хотів отримати натомість.
Але його біль, нагадала вона собі, це не її проблема. Його страждання не її проблема.
— Я розумію, — сказала вона спокійно, — що ти в жахливому становищі. Думаю, я розумію, чому я тобі потрібна. І хоча я співчуваю — більше, ніж хотілося б — твоїй ситуації, я не можу і не буду свідомо ставати пішаком у планах диявола. Він — найогидніша з живих істот, він особисто винен в знищенні мого народу — та у стражданнях, які він продовжує терпіти і сьогодні. Я провела усе своє життя, намагаючись вирватися з-під його постійної уваги до мене, і я не маю наміру зупинятися і зараз.
— І хоча, так, я можу тобі знадобитися, — продовжувала вона, — та я вважаю за необхідне зазначити, що я нічого від тебе не вимагаю. Я не отримую жодної користі від того, що допомагаю тобі, а лише шкоду.
— А якщо, — він зробив глибокий, розмірений вдих, — якщо я зроблю так, що це буде варте твоїх зусиль?
— Що? Як?
— Моя мати запропонувала тобі угоду, на яку ти погодилася, — сказав він. — Я пропоную тобі кращу угоду.
Вона роззявила на нього рота.
— Ти просиш мене обдурити твою матір? Боже, але ж ви дуже дивна сім’я.
— Виходь за мене, — сказав Кір, і в його очах спалахнула іскра тепла. — Стань моєю королевою лише на час, щоб задовольнити вимоги диявола. Коли він буде задоволений, він звільнить мене від великого боргу, і я буду набагато ближче до своєї свободи. Коли я нарешті стану вільним, я дозволю тобі вбити мене заради втіхи і забрати собі Тулан.
Алізе застигла, недовіра пронизувала її, навіть незважаючи на те, що носта обпікала її груди.
— Ти, певно, жартуєш, — видихнула вона.
— Моє королівство, — тихо відказав він. — За твою руку.