Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 51 из 103

Розділ чотирнадцятий

АЛІЗЕ ОПАНУВАЛА СЕБЕ НАДТО ПІЗНО та відсахнулася від Кірової руки, вражена тим, що взагалі дозволила йому торкатися себе. Вона насторожено дивилася на нього у тиші, що запанувала, в той час як і його очі так само пильно вивчали її, а серце калатало в грудях від запізнілого страху. Алізе помилялася, вона не могла керувати ним. Дівчина також помилялася, недооцінюючи його.

Кір завжди був на крок попереду неї, і чомусь вона розуміла, що не варто було брехати йому зараз, адже він, здавалося, від природи був наділений інтуїцією щодо брехні.

Це змусило її замислитися, чи не має він також ности.

— Що моя мати вмовила тебе зробити? — тихо запитав він, нахиляючи голову та дивлячись на неї. — Вона попросила тебе вбити мене?

Алізе ледве змогла приховати своє здивування.

Той факт, що він міг здогадатися про підступні, явно неприродні наміри Сарри, насторожував її і вносив у її голову ще більшу плутанину. Наскільки закрученою була історія його сім’ї, і що це за пастка, в яку вона потрапила? Скільки гравців було в цій грі?

— Чи ти вважала, — сказав він з нетерпінням у голосі, — що я не знав про майже неприховану ненависть моєї матері до мене?

Ще кілька хвилин тому вона була такою впевненою в собі, такою впевненою, що не боїться його.

Тепер вона відчувала жах.

—

Алізе

.

— Так, — сказала вона, затамувавши подих. — Я погодилася вбити тебе в обмін на свою свободу.

Щось промайнуло в його очах під час її зізнання, і вона могла б заприсягтися, що це було щось схоже на біль. Але потім він різко зітхнув і випростався, його саркастична посмішка повернулася на місце, коли він подивився поверх її голови, втупившись кудись у далечінь.

Алізе скористалася цією можливістю, щоб втекти.

Вона підхопилася зі стільця і з надприродною швидкістю помчала вниз по доріжці, на ходу намагаючись скласти якийсь план. Вона не була впевнена, яку мету мала втеча, але не могла навіть уявити собі, щоб він з розумінням поставився до її зізнання, і хоча вона не знала, що він збирається з цим зробити, та можна було здогадатися, що його розум вигадає щось криваве. Якщо його мати мала рацію щодо нього, — а здається, так воно й було, — і Алізе неодмінно програє йому в битві сил, — а вона підозрювала, що так воно і буде — то в неї не було іншого вибору, окрім як тікати.

—

Алізе

, — закричав він.

Дівчина кинулася через подвійні двері, що вели до її спальні, але тільки після того, як затріснула їх, то виявила, що вони не замикаються, і в ту мить, коли вона намагалася замкнути прокляті двері, вона побачила, як стрімко він скорочує відстань між ними, а його довгі ноги несуть його по трав’яній доріжці з разючою швидкістю. Алізе кинула двері саме тоді, коли він їх розчахнув; тепер він був прямо за нею, переслідуючи по п’ятах; марно вона металася крізь серпантин простору, надприродна швидкість виявилася даремною, коли бігаєш колами, занадто пізно вона усвідомила, що все ще не знає планування цієї кімнати достатньо добре, щоб швидко відшукати вихід.

— Я не збираюся тебе кривдити, — вигукнув він розпачливо. — Скільки ще разів я маю повторити, що

не зможу

вбити тебе, перед тим, як ти повіриш мені?

Почувши ці слова вона завмерла, її знавіснілий розум проковтнув це повідомлення, а носта обпекла шкіру. Не дивно, що вона не могла вирішити, чи варто їй його боятися; тепер було зрозуміло, чому вона так довго вагалася з цього приводу, чому радше намагалася відчувати небезпеку в його присутності. Її інстинкти не було спотворено; просто диявол наказав йому не завдавати їй шкоди.

У неї був якийсь особливий імунітет.

Алізе розвернулася, рух був настільки швидким, що Кір, який гнався за нею, не встиг зорієнтуватися. Він різко наштовхнувся на неї, змусивши їх обох відлетіти, а потім вдаритись об стіну; притиснута до стіни, вона задихнулася, повітря поспіхом виривалося з її легенів.

Алізе завмерла.

Вона опинилася в пастці під його несподіваною вагою, під тиском його міцного тіла, стовп його шиї виявився всього в кількох сантиметрах від її рота. Його близькість була такою непереборною, що притупила її відчуття, сповільнила її розум. Він був важкою стіною тепла, його темний, чоловічий запах переповнював її, активуючи якусь давню реакцію, що змушувала її серце калатати. Принаймні він теж здавався приголомшеним, і в ті миттєвості, протягом яких їхній розум наздоганяв їхні тіла, він опустив очі, прикипівши до неї поглядом, від якого її пробрало до кісток. Вона не знала, що відчувала в його присутності — страх чи якесь передчуття, але і те, і інше було причиною для занепокоєння. Дівчина лише знала, що злість, яку він випромінював за мить до того, пояснювала перебої в його диханні, тремтіння в його тілі. Вона спостерігала, як він важко сковтнув, як повільно відійшов, як його руки зісковзнули зі стіни, до якої були притиснуті.

Він відсунувся, але не достатньо.

— Я ненавиджу тебе, — прошепотів він.

Алізе кліпнула очима, її серце надто сильно калатало в грудях.

— Я знаю.

Тоді він нахилився, його горло стискалося, а погляд був повністю прикутий до її рота.

— Я ненавиджу в тобі все. Твої очі. Твої губи. Твою посмішку.

Його слова зачепили її шкіру, коли він тихо промовив:

— Я вважаю твою присутність нестерпною.

Носта спалахнула гарячою кров’ю біля її грудей.

— Добре, — повторила вона, і пульс її зашкалював. — Це добре.

Він все ще важко дихав, його груди здіймалися між ними.

— Але я не скривджу тебе.

Носта знову підтвердила його слова, і Алізе відчула, що тиск у легенях трохи зменшився.

— Ти мені віриш? — запитав він. Алізе кивнула.

Він був так близько, і очі його так пильно вдивлялися в її обличчя, що вона не була впевнена, чи помітила б здивування, що промайнуло в його рисах, якби він не був так близько. Було ясно, що він не очікував, що вона погодиться, довіриться йому. Він не міг знати, що мав рацію, сумніваючись в ній, бо вона довіряла не йому, а ності.

Проте, здавалося, напруга покинула його тіло, полегшення спонукало його нарешті відступити назад. Він виглядав приголомшеним, коли відвернувся, дивлячись на стіну, стелю, підлогу — куди завгодно, але тільки не на її обличчя.

Коли він знов зустрівся з нею поглядом, його очі були яскравими від неприхованого почуття.

— Ти мені потрібна, — грубо сказав він. — Не тікай від мене.