Страница 50 из 103
— Цих, ти маєш на увазі? — Камран перевернув сумку на бік, висипавши її вміст на стіл. Серед них були маленька шовкова подушечка і таке ж покривало; футляри для шпильок та голок; ножиці; котушки з нитками; мазі і смужки льону від аптекаря; маленькі пакетики з різними написами; позолочені сувої, що запрошували її на королівський бал; кілька важких, вицвілих шат...
— Де ви це взяли? — ошелешено запитав Хазан. Він подивився на стіл, потім на Камрана, потім знов на стіл. — Як у вас опинилися її речі?
— Міс Худа принесла мені ці речі сьогодні вранці.
— Дочка посла Лоджана? — Хазан насупився. — Та, що кричала вчора ввечері? З канделябрами?
Камран кивнув.
— Вона думала, що ці речі зможуть допомогти мені в моїх пошуках.
Він переказав Хазану інформацію, якою міс Худа поділилася з ним цього ранку: про чарівні туфлі, про сукню, про те, як Кір наче нізвідки з’явився в її кімнаті на Фоллад Плейс, як він погрожував убити її, перед тим, як без попередження забрав їх усіх на бал, куди міс Худа прибула перелякана і без голосу.
— А твоя принцеса випадково забула свою торбинку, — сказав Камран. — Не встигла взяти її із собою.
Хазан, який мовчав під час пояснення, ще більш спохмурнів.
— Але я думав, що вони були в добрих стосунках. Навіщо міс Худі допомагати у викраденні своєї подруги?
— То ти знав, — сказав Камран, миттєво розлютившись. — Ти знав, що вона працювала швачкою на додаток до того, що була служницею?
Хазан кинув на нього владний погляд.
— Звісно, — сказав він. — Коли я дізнався про її існування, я вивідав про неї все, що міг.
— І ти навіть не подумав сказати мені?
— Як ви пам’ятаєте, сір, тоді я приховував від вас багато інформації.
— Заради Бога, Хазане, — зітхнув він. — Припини бути таким неефективним.
— Обіцяю, я подумаю над цим.
— Міс Худа лише хоче, щоб ми знайшли дівчину, — продовжував Камран. — Бо вважає, що туланський король може зробити щось жахливе. Вона стверджує, що хвилюється за неї.
Хазан підняв брови.
— Бачу, що в особі міс Худи в мене з’явився несподіваний союзник.
Камран хотів віджартуватися, назвати їх союзниками лише в ідіотизмі, але не зміг змусити себе вимовити потрібні слова. Він ніколи не бажав ненавидіти Алізе і збрехав би, якби сказав, що колективна думка оточення не почала впливати на його переконання в цьому питанні. Проте докази, зібрані проти неї, були нищівними.
І збивали з пантелику.
— Всередині дуже мало записів, — пробурмотів він. — Я вже тричі все обшукав, розпоров шви на подушці і покривалі, вивернув кишені навиворіт, вивчив навіть найдрібніші предмети, щоб знайти докази... чого завгодно, — він підняв очі, його побоювання зростало, як він говорив, згадуючи численні невідповідності в її характері, її вчинках, самому пророцтві. — Вона не володіє жодною зброєю.
— Я ж вам вже казав, — спокійно відповів Хазан. — Вона не прагне повалити жодну імперію. Навіщо їй запасатися зброєю?
— Ця суперечність не пройшла повз мене, Хазане, — так само спокійно відказав він. — Але є ще дещо.
З глибини перекинутої сумки Камран дістав тоненьку книжечку в тканинній палітурці, розміром і формою схожу на роман, і простягнув її через стіл до Хазана.
— Що ти про це думаєш? — спитав принц.
Тканинна обкладинка була зношена і вицвіла; те, що колись було яскраво-синім, тепер вимилося і стало майже сірим. Порожні сторінки були жорсткі та підмочені, книга деформувалася від часу та вологи.
Хазан вивчав її без жодного слова, похмуро розтуливши рота, а коли Камран перегорнув книгу, щоб його друг міг прочитати напис на звороті, Хазан різко зітхнув.
Потьмянілими золотими літерами там було написано:
РОЗТОПИТЬ ЛІД У СОЛІ,
ЗАПЛІТАЮЧИ ТРОНИ В МОРЕ.
В ЦЬОМУ ЗІТКАНОМУ КОРОЛІВСТВІ
ГЛИНА З ВОГНЕМ НА ПРЕСТОЛІ