Страница 47 из 103
Вона різко відсахнулася від столу й охопила себе руками, її мокра сукня знову затремтіла на вітрі.
— Ні, — сказала вона занадто швидко, усвідомлюючи, що насправді, можливо, недооцінила південного короля.
Не відводячи погляду, Кір повторив її попередні рухи. Він опустив лікоть на стіл, притулився щокою до долоні і засліпив її такою щирою усмішкою, що вона збентежилася, відчувши несподіване, бридке тремтіння в грудях.
— Ні? — сказав він, все ще посміхаючись.
Не сміючи відповісти, вона похитала головою.
— Боже, ти така красива, — сказав він, і його посмішка зникла. — Навіть коли брешеш мені.
Його зізнання розбудило спалах тепла в її жилах, реакцію, яку вона не розуміла і боялася аналізувати. Вона не знала, чому він так сказав і чому його слова так вплинули на неї, та й не хотіла про це думати. Вона знала лише, що очі Кіра потемніли від почуття, яке вона боялася назвати; і вона не мала жодного уявлення, що він скаже далі.
І вона зрозуміла, що ніколи й не мала.
Кір раптово підвівся, ступив ближче, піднявся над нею. Своїм зростом він майже затулив світло, відкинувши її в тінь, змусивши її затремтіти за відсутності сонця. Потім він торкнувся її, вразивши ніжністю, якої вона не очікувала, обвівши лінію її щоки так легко, що її губи розтулилися від раптового подиху.
Здавалося, вона не могла поворухнутися.
Її тіло зраджувало її. Її тіло
зраджувало
її, навіть коли її розум кричав.
— Погане дівчисько, — прошепотів він. — Ти уклала угоду з моєю матір’ю.