Страница 46 из 103
За відсутності рідних всі ці роки та загадкова книга була її єдиним провідником. Це був пошарпаний, непоказний предмет, який не привертав до себе уваги, але який мав у собі приховані чари; він дав лише перший ключ до розгадки таємниці, яку Алізе давно вже вивчила напам’ять, але досі не могла розгадати. І все ж вона вчепилася в цю маленьку знахідку, оберігаючи зачаровану книгу так, як могла оберігати своє небагате майно тільки вбога служниця. До цього моменту дівчина не дозволяла собі думати про те, куди поділася її килимова торбинка, де були важливі речі всього її життя, втрачені, без сумніву, назавжди. Те, що вона загубила мамину хустинку, було досить важко, але це...
Це був ще один удар, ще одне спустошення.
Алізе знову витерла вологе обличчя, тримаючись за чашку чаю, як за рятівний круг. Вона так довго не торкалася напою, що він, певно, вже охолонув, але їй було байдуже. Квітучі лози випускали в повітря навколо неї райські пахощі, і молода жінка зробила все можливе, щоб зосередитися на цьому чудовому ароматі, заплющила очі, щоб вирівняти дихання, зробила ковток ледве теплого чаю і відчула його на смак.
— Ти змінилася.
Алізе так злякалася, що пролила чай на свою чисту білу сукню, задихнувшись, коли рідина просочилася крізь тонку тканину, і холодний чай впевнено стік їй на груди.
Розлючена, вона схопилася на ноги.
Натомість Кір спокійно сидів на стільці навпроти неї, його знаменитого чорного капелюха вже ніде не було видно. Його очі сяяли яскравою, заворожливою блакиттю на тлі золотистої теплоти шкіри, хвилі його мідного волосся виблискували у випадкових променях сонця, і від цього блиску пасма здавалися майже металевими. Він був несамовито красивий, і вона мало не жбурнула в нього свою чашку.
— Ти справжній дикун! — вигукнула вона. — Чому ти не
постукав
?
— Я постукав, — відповів він, промовляючи слова повільно, наче вона була дитиною. — Але ж ти не чула, бо сиділа тут, надворі.
Алізе ще міцніше стиснула порожню чашку в руці.
— А тобі не спадало на думку, що я, можливо, хочу побути на самоті?
— Ні. — Він нахилив голову, і на губах його з’явилася якась дивна легка посмішка. — Моя мати сказала мені, що ти чекаєш на мене. Вона сказала, що ти хочеш поговорити зі мною про дуже важливу справу.
Алізе довелося заплющити очі, міцно стиснувши губи, щоб не сказати щось образливе про Кірову родину і не зруйнувати цим той новий, добріший підхід, який вона мала намір застосувати. Сарра виявилася справжнім випробуванням, і Алізе здалося, що вона може зненавидіти їх обох.
— Пробач мені, — тихо сказав Кір. — Але чи маєш ти намір зробити звичкою носити прозорий одяг у моїй присутності? Скажи мені зараз, благаю, щоб я не осліпнув від нетерпіння.
Алізе розплющила очі, в грудях її наростала тиха лють, хоча принижена гідність вимагала, щоб вона почервоніла.
— Як ти смієш, — прошепотіла вона.
— Це лише тому, що я можу бачити все крізь передню частину твоєї сукні, — сказав він, невиразно жестикулюючи на її тіло. — І я починаю розуміти, що з тобою це стає чимось на кшталт традиції.
Алізе зібрала докупи весь свій самоконтроль, щоб не вдарити його чашкою по голові. Вона запам’ятала це відчуття, приберігаючи його як боєприпаси для неприємного завдання — вбити його в більш слушний час. Вона подумки повторила все, що сказала їй Сарра, нагадавши собі, що цей божевільний убив власного батька, розправився з загоном Провидців, зарізав короля Ардунії і бозна-що ще; він, мабуть, вчинив ще безліч воістину мерзенних вчинків.
Алізе представила все це як доказ для свого невгамовного розуму, запевняючи себе, що їй слід боятися Кіра. Вона повинна ставитися до нього з великою обережністю, не кричати на нього, як на якогось бараноголового хлопчиська, бо насправді він був могутнім правителем, що наказував, і міг відрубати їй голову без особливих на те причин.
І все ж.
Навіть коли вона картала себе, вона не змогла
відчути
того жаху, якого вимагала ситуація.
Проблема була в тому, що вона не відчувала себе гіршою за нього.
Можливо, це було небезпечне переконання, але Алізе була цілком упевнена, що зможе з ним впоратися. Крім того, Кір не здавався їй тоді по-справжньому жахливим, що мало б тривожити саме по собі, але їй було важко змінити свої почуття, коли вона не відчувала страху в його присутності. Звісно, все це не мало сенсу — адже коли дівчина подумки перераховувала його злодіяння, він вимальовувався справді ганебним персонажем.
Можливо, допускала вона, що болісні події останньої доби непоправно затьмарили її розум.
У будь-якому випадку, її завданням було вбити Кіра, в буквальному сенсі слова, добротою, і ця хитрість, якою б огидною вона не була, могла б врятувати її та врятувати життя невинних людей, запобігши кровопролитній війні. Але ця тактика не спрацює, якщо вона дозволятиме йому так легко виводити себе з рівноваги; і якщо вона не припинить ці дитячі, злі реакції на кожну його незначну провокацію, то вона, без сумніву, шкодуватиме про це до кінця життя.
Тож вона посміхнулася.
Вона знов сіла на стілець у своїй мокрій сукні, опустила лікоть на стіл, притулилася щокою до долоні і посміхнулася. Вона доклала чимало зусиль, пригадуючи свої найщасливіші спогади, аж поки посмішка не стала невимушеною та щирою.
— Ні, — ввічливо сказала вона, і з голосу її зникли всі сліди гніву. — Я не маю наміру робити це звичкою. І я рада, що ти прийшов. Нам треба багато чого обговорити.
Кір не зміг приховати свого здивування.
Вона думала, що він відвернеться від її нестримної посмішки, але натомість він вивчав її з видимим захопленням, повністю розвернувшись на своєму стільці обличчям до неї. Він нічого не сказав, хоча в його очах явно проблискували веселощі, і він спостерігав за нею так довго, що вона майже знесилилася, намагаючись не звертати уваги при цьому, як її серце відреагувало на всю цю пильність його уваги. Неможливо було заперечити: в Кірі було щось фізично сильне, потужна присутність, яку він випромінював у кожну мить. Він дивився на неї з такою зосередженістю, що вона відчувала, що може зігнутися під його натиском, і намагалася не думати про те, чому її дихання стало трохи швидшим, а серце забилося трохи сильніше, коли він опустив вії, а його погляд на мить застиг на її губах.
Вона відчувала себе в пастці.
— Алізе, — сказав він тихо. — Ти була поганим дівчиськом?