Страница 44 из 103
Розділ дванадцятий
АЛІЗЕ СПОСТЕРІГАЛА, ЯК МАЛЕНЬКА бджілка приземлилася на верхівку лавандового куща, і гілочка, яку вона вибрала, похитнулася від її дзижчання. Навколо неї щебетали та цвірінькали птахи, здебільшого невидимі в своїх різноманітних гніздах на різних гілках, їхні веселі пісні не припинялися ні на мить, не залишаючи жодної хвилини тиші. Вітер був теплим, сонце пестило її шкіру, його тепло проникало крізь її легку сукню.
Хоча Сарра й підібрала для Алізе безліч розкішних речей, вона не знала розмірів дівчини, тож більшість речей не підійшли їй, або їх довелося б перешивати. Проте було кілька речей її розміру, а також широкий вибір спідньої білизни, і вона була настільки щаслива вдягнути свіжі, чисті речі перед тим, як нарешті поринути в обійми м’якої, тонкої сукні з довгими рукавами, сподіваючись захистити рани на лівій руці, які ще не загоїлися. Вона обрала сукню кольору слонової кістки, де невагомі прошарки шифону поєднувалися важким кольє у вигляді комірця, викуваного із золотого дроту, який обертався навколо її шиї та плечей кільцеподібними спіралями, зупиняючись трохи нижче середини грудей. Кольє прикривало скандально низьке декольте, де делікатна тканина щільно перетинала ліф, а потім переходила на талію, під якою розходилася в пишну спідницю, що тріпотіла на вітрі.
Волосся вона зав’язала у своєму звичному стилі — маса блискучих кучерів, безладно закріплених на маківці. Саме Сарра наполягла на тому, щоб вона підібрала щось із заздалегідь заготовлених коштовностей, і вибір був настільки приголомшливим, що Алізе неважко було переконати в тому, щоб вона щось вдягнула. Проте вона обрала лише просте кільце для волосся: три тоненькі золоті смужки, прикуті до витонченої корони, з райдужним набором дорогоцінних каменів, закріплених по всій довжині.
Алізе сяяла, коли вона рухалась, коли штовхала подвійні двері, що вели на пишну зелену доріжку, яку вона виявила після прибуття. Було приємно очиститися та відновити сили.
За винятком чарівної бальної сукні, Алізе вже багато років не носила нічого, окрім сірого, справного одягу служниці, і, незважаючи на складні обставини, вона була безмежно вдячна за це вбрання. Вона завжди цінувала майстерно витканий одяг, але ще більшу насолоду отримувала від самої тканини; тут принаймні всі сукні були пошиті з такої тонкої тканини, яка б ніколи не натирала і не викликала подразнень, і не залишила болючих слідів там, де раніше грубі шви нестерпно дряпали шкіру під час нескінченних годин праці. У такій безпросвітній ситуації вона вхопилася за цей маленький подарунок, наче прилинула до джерела, що наповнило її спрагле серце.
Алізе зітхнула, зробивши ковток з чашки гарячого чаю, яку вона принесла із собою в сад.
Ще раніше Сарра покликала слугу, щоб той приніс їй тацю з їжею та різноманітними напоями, і дівчина, яка з вдячністю випила цілу чашу води, з подивом виявила, що й тут слуги носять сноди — маски з тюлю, що обмотувалися навколо очей і носа, м’яко розмиваючи риси обличчя носія, не перешкоджаючи при цьому нормальному зору.
Вона не могла відвести погляду від юнака, який, наче привид, з’явився у дверях; Алізе було надто боляче від нагадування про те, ким вона сама була колись, і як багато в її житті змінилося за цей короткий час. Бувши служницею, Алізе завжди була вдячна за свою сноду — за анонімність, яку вона забезпечувала, — але вона ніколи не забуде, як жорстоко ставилися до її касти і яку несправедливість їм доводилося терпіти. Дівчина привіталася з молодим слугою, коли той підійшов, та підбадьорливо всміхнулася йому; хлопець видав у відповідь якийсь переляканий звук, ледь не впустивши тацю, коли поспіхом ставив її на стіл.
Після цього Сарра дозволила Алізе відпочити.
Старша жінка зауважила, що якщо дівчина залишиться в кімнаті, то Кірові закортить перевірити, як вона там, адже він з нетерпінням чекав її внизу. Сарра сказала, що Алізе слід дочекатися, коли він прийде до неї, а потім, скориставшись моментом наодинці — вдалині від пильних очей і нашорошених вух слуг, — сказати Кірові, що вона змінила своє рішення і приймає його пропозицію.
Обдумуючи це зараз, Алізе відчула, що її трохи нудить.
З жахливим небажанням погодилася вона на цю згубну пропозицію Сарри. Жахливим, бо Кір так нахабно звинуватив дівчину раніше, що вона кілька годин поспіль погрожувала вбити його. Дивно, що Алізе взагалі вагалася, чи вбивати його зараз, адже це не повинно було бути таким складним вибором, особливо за нинішніх обставин.
Проте, якби Алізе вирішила вбити ненависного короля за власною волею, вона б ніколи не мала сумнівів у такому рішенні, бо довіряла своєму розуму. Але щось було не так у тому, що її про це
просила
— майже
погрожуючи
— матір юнака, і це її бентежило.
Щось тут непокоїло її.
Щось у цьому було не так, і все ж, за її власним визнанням, Алізе вважала Кіра жахливим та огидним королем. Список його злочинів був довгим і брудним; їй не потрібно було вагатися зараз, і не тому, що мати досить наполегливо просила її зробити те, що вона і так збиралася зробити.
Ні, звісно, ні.
Якщо вона вб’є Кіра, то буде вільна.
Вона могла б втекти; Камран міг би опинитися в безпеці; світ міг би бути позбавлений ще однієї непотрібної, кривавої війни; і вона могла б ще вислизнути з диявольських лап. Сарра не збрехала, коли дала дівчині низку обіцянок — Алізе могла це довести, — то чому ж тоді вся ця справа викликала в ній такий неспокій?
В голові Алізе все переплуталося.
Їй потрібно було зібратися з думками — підготуватися до тактичного маневру, який поставить її в дуже незручне становище, — адже Сарра запевняла її, що найлегший шлях до вбивства людини прокладає не зброя, а щира та бездоганна доброта.
— Пробач мені, люба, але ти ніколи не переможеш його в бою, — співчутливо сказала вона. — На твоєму місці я б і не намагалася.
Алізе запротестувала, готуючись захищати свої численні сильні сторони, але Сарра лише зневажливо підняла руку.