Страница 43 из 103
— Тепер я бачу, — продовжував Камран, — що твої цілком свідомі безглузді вчинки теж заплуталися в цьому безладному павутинні, і тільки сьогодні вранці я зміг розгледіти, яку незначну роль ти відіграєш у цьому всьому. Мені не потрібно виправдовувати твої дії, щоб зрозуміти їх — я все одно вважаю тебе мерзотником, бо ти брехав мені, — але я можу зрозуміти твій порив врятувати її; бо я теж відчував такий самий порив, як ти добре пам’ятаєш.
— Тож ви
пропонуєте
мені угоду.
— Мені потрібен твій розум, Хазане. Мені потрібні всі твої знання про дівчину. Я знаю, що ти відчуваєш безмежну відданість їй — я розумію, що ти опинився в цьому підземеллі саме тому, що присягнув їй на вірність, — але вона обдурила нас обох, і я боюся, що коли ми зрозуміємо чому, то буде вже занадто пізно.
— Ви хочете розпочати війну проти Тулана.
— Так.
— І ви просите мене допомогти вам вбити молоду жінку, яка повинна була стати порятунком мого народу.
— Так.
Хазан підійшов ближче до дверей камери, обхопивши руками залізні прути. Його очі спалахнули люттю.
— Я скоріше помру.
Камран поцілив у Хазана таким самим поглядом, в якому лють кипіла надто близько до поверхні. З неймовірним самовладанням йому вдалося тихо сказати:
— Вона працює з дияволом.
Хазан завмер. Він відступив на крок назад, його руки випустили залізні прути, обличчя зблідло.
— Що? — видихнув він.
— Тебе там не було. І ти не чув їхньої розмови. У неї є грізний союзник в особі туланського короля, так, але її найбільший прибічник — Ібліс.
— Це неможливо, — сказав Хазан. — Ібліс винний у загибелі всієї нашої цивілізації... Вона б ніколи...
— Подумай про все, що сталося відтоді, як вона з’явилася в нашому житті, Хазане. Все так, як і передбачалося в пророцтві — Провидці мертві, мій дід мертвий, Ардунія беззахисна...
— І ваше обличчя, — сказав Хазан, немовби дивуючись самому собі, коли говорив. — Магія змінилася.
— Як це пов’язано з усім цим?
Колишній міністр мовчав занадто довго. Він дивився вдалину, його очі були порожніми.
Втрата.
— Спотворення магії, — нарешті сказав Хазан, — означає, що ваше право на корону більше не є абсолютним. Це означає, що може існувати більш гідний спадкоємець трону.
Камран відчув, як прискорилося його серцебиття. Лише завдяки великій витримці він зміг вимовити:
— Отже, вона має намір забрати мою імперію.
— Їй це не знадобиться, — сказав Хазан, провівши рукою по своєму обличчю. — Наче вельможам не вистачить причин оголосити вас негідним спадкоємцем — а вони, без сумніву, збирають зараз коло Провидців з усієї імперії, поки ми тут розмовляємо. Вони вимагатимуть підтвердження магії, якого ви не зможете надати їм, і як тільки вас оголосять негідним спадкоємцем, вони виженуть вас з палацу. Якщо не вжити негайних заходів...
— Тоді ти погоджуєшся, що у мене немає вибору — я
повинен
вбити її...
— Ні, — сказав Хазан, перебиваючи його. — Є інші шляхи. Але якщо ви приймете мою допомогу, то ви також приймете мою думку з цього приводу. Я вирішуватиму, чи зрадила вона свій народ, а це означає, що ви не торкнетеся й волосини на її голові, якщо я не дозволю вам це зробити.
Хазан підняв свої скуті руки і одним швидким рухом розірвав залізні кайдани. Зубами він зірвав наручники зі своїх зап’ясть, після чого жбурнув залізяччя на підлогу, де воно з важким брязкотом вдарилося об каміння.
А потім зірвав з петель тюремні двері.
Він приставив залізну браму до стіни перед тим, як переступити поріг, де зустрівся з принцом обличчям до обличчя.
Камран, до його честі, не виявив жодного здивування.
— То весь цей час ти міг бути на волі, — сказав він, пильно дивлячись на свого друга. — Навіщо дозволяти охоронцям думати, що вони тебе підкорили? Ти не міг знати, що я прийду.
— А я й не знав, — тихо відповів Хазан. — Я бився з охоронцями, бо вони поводилися зі мною, як з твариною, а коли вони зрозуміли, що я — джин, їхнє ставлення до мене стало ще більш огидним. Я залишився тут, бо вважав, що заслуговую на смерть, бо думав, що підвів її. Тепер я зрозумів, що повинен жити, принаймні доти, доки не зрозумію, що відбувається.
Камран деякий час мовчав, обмірковуючи сказане.
— Дивно, — озвався він нарешті. — Як довго тобі вдавалося приховувати від мене свою справжню сутність. Я завжди підозрював, що ти щось приховуєш, але ніколи не усвідомлював, наскільки багато.
— І вам страшно, — запитав він, — дізнатися правду?
— Ні. Гадаю, мені більше подобається справжній Хазан.
— Боюся, ви можете пошкодувати, що сказали це, — промовив він, майже посміхаючись. — Майте на увазі, Камране. Умови нашої угоди не підлягають обговоренню. Якщо ви хоч пальцем її торкнетеся, я без вагання вб’ю вас сам.