Страница 40 из 103
— Ми з тобою обидві тут у полоні, — тихо промовила Сарра. — Тільки я граю свою роль інакше, ніж ти.
— Як це може бути правдою?
— Ти, здається, забула, люба, що Кір убив мого чоловіка.
Тут Алізе завмерла.
Дуже повільно вона підняла очі, розглядаючи жінку, що стояла перед нею, наче побачила її вперше.
Справді, Алізе забула.
Звичайно, до неї доходили чутки; розповідали всілякі історії про Кіра Безжального, дитину, яка вбила власного батька, щоб заволодіти короною. Ця новина з’явилася лише кілька місяців тому; Алізе тоді ще не прибула до Сетару, де розмови навколо кривавого злочину, безумовно, були гучнішими, але це не мало жодного значення. Величезні заголовки тижнями рясніли на перших шпальтах усіх місцевих газет, адже жорстока боротьба за владу здавалась небезпечною для всього світу. Якщо молодий король був готовий вбити власного батька в гонитві за славою, то чий трон він спробує похитнути наступним?
Що ж. Тепер вони знали відповідь на це запитання.
— Матері не годиться ненавидіти власного сина, — тихо промовила Сарра. — Незалежно від того, що вони роблять, ми повинні продовжувати любити їх, прощати їм, навіть коли вони на наших очах перетворюються на вбивць.
— Мені дуже шкода, — прошепотіла Алізе.
Сарра низько нахилила голову.
— Коли Кір убив мого чоловіка, я не повірила в це. Звісно, не одразу. Я дала своїй дитині шанс заперечити цей кошмар, зізнатися, що це був жахливий нещасний випадок — або навіть сказати мені, що його підставили. Він не зробив нічого з цього. Замість цього Кір подивився мені в очі і сказав, що вбив свого батька — людину, яка любила його більше, ніж життя, — тому що він був негідний бути королем. Він не виявив жодних докорів сумління. Він не шкодував про свої дії.
Від жаху Алізе затулила долонею рот.
— Одного дня, — тихо промовила жінка, — Кір був моїм сином. А наступного дня — вже ні.
— Чому ви залишилися? — запитала Алізе, відвівши руку від обличчя, з недовірою в голосі. — Він вам погрожував? Вам більше нікуди податись?
— Материнство — це складно, — сказала Сарра, одвертаючись. — У своєму серці я майже в усьому відреклася від нього. Я ніколи йому не пробачу. Я не можу його любити. Але я зрозуміла, що є речі, які я не можу змусити себе зробити. Я намагалася здійснити цей вчинок сама, але марно, тож зрозуміла, що це і є та межа, яку я не в змозі перетнути. — Вона зустрілася поглядом з Алізе. — Мені потрібно, щоб ти залишилася, тому що я не можу зробити це сама.
— Я не розумію, — сказала Алізе, хоча її серце калатало в грудях як шалене, а інстинкт кричав їй, щоб мовчала, щоб не ставила більше запитань. — Що ви не можете зробити самі?
— Вбити його, моя люба. Мені потрібна твоя допомога, щоб убити його.