Страница 39 из 103
— Але, — Алізе спохмурніла, хоч очі її все ще були заплющені, — він довіряє вам? Він прийшов до вас і сказав правду? Я не очікувала, що такий деспотичний юнак шукатиме поради у своєї матері.
Сарра знову похмуро засміялася.
— Він не шукає моєї
поради
. Він лише звільняє себе, якщо я правильно розумію, оманливим пошуком мого прощення. Він ще молодий і досить дурний, щоб думати, що, довірившись мені, він заслужить моє співчуття, але я вже звикла до його жалю до себе. Авжеж, я
намагалася
, — зітхнула вона. — Спочатку я намагалася давати йому поради, але досить швидко зрозуміла, що він тільки говорить — і ніколи не слухає. Мені довелося визнати, що я більше не маю на нього жодного впливу; що насправді ніхто не має. Він може звинувачувати Ібліса, але врешті-решт Кір діє так, як йому заманеться; і цілком очевидно, що всі ми — лише маріонетки в його задумах.
Алізе розплющила очі.
Це було дивне враження — відчувати, як носта спалахує теплом у неї в роті. Ще більш дивним було те, що збентежені слова Сарри виявилися правдою, адже Алізе не уявляла собі, що Кір може бути настільки відвертим зі своєю матір’ю. І хоча вона не бажала захищати цього огидного короля, та й сама була занадто добре знайома з Іблісом, щоб спростовувати потужність його впливу. Тож здавалося нерозумним заперечувати, що Кір міг діяти під сильним тиском.
— Чесно кажучи, — тихо промовила Алізе, — диявол вміє обдурити навіть найрозумніших з нас. Я впевнена, вам відомо, що єдиний шлях, щоб відмовитися від угоди з Іблісом — це як мінімум віддати своє життя натомість. Кірові доведеться добровільно померти, якщо він захоче вийти з цієї гри.
— Можна було б сказати, — різко заперечила Сарра, — що найкращим варіантом дій було б взагалі не укладати угоди з дияволом. Ібліс підступає до кожного новообраного правителя з принадою невигідної угоди; Кір знав це все своє життя, і він був озброєний, щоб протистояти спокусам, як це робили всі інші до нього, — вона похитала головою. — Його виправдання звучать навіть ще нудніше у переказі, моя люба, і мій терпець урвався.
Гнів жінки здивував її.
Алізе роздивлялася місіс, що стояла в дверях: її блискучі очі, стиснуті губи, напруга, що відчувалася в її плечах.
Замість того, щоб заспокоїтися від гніву жінки, Алізе відчула, що розмова тривожить її. Сарра нарікала на свого сина, засуджувала його за його вчинки та вимоги — навіть тоді, коли вона їх виконувала. Дівчина з розумінням поставилася до того, чому Сарра залишилася в замку; можливо, вона залишилася з принципу, не бажаючи, щоб її вигнали з власної домівки, а може, Кір взяв під контроль її статки, не лишивши їй можливості втекти.
Переживши це на власному досвіді, Алізе не могла б порадити злидні як гідну заміну теплому ліжку.
Ні, справа не в тому, що дівчині бракувало хисту, щоб зрозуміти складність становища жінки; її лякала непостійність Сарри, щось підказувало їй: щось тут не так. Зрештою, ці кімнати, за власним визнанням південної королеви, були результатом її зусиль; шафи з розкішним вбранням були свідченням виконаних замовлень.
Як могла вона гніватися на свого сина, якщо виконувала його накази? Як вона могла не бачити, що, побудувавши для Алізе цю прекрасну в’язницю, вона стала співучасницею злочинів свого сина?
І все ж таки було певне полегшення від товариства цієї жінки, адже Сарра довела, що вона не брехуха. Як і було обіцяно, біль у ранах Алізе почав вщухати, і нарешті вона розслабилася; дала своєму тілу на мить завмерти в теплій воді, волосся її прибилося до обличчя, темні пасма, наче щупальці, простелилися по пінистій поверхні.
Обережно діставши шматок мила, що лежав у заглибині на рівні її очей, Алізе почала намилювати затерплі кінцівки. Незабаром її голова наповнилася розкішним ароматом зоряного жасмину.
— Чому ви прийшли до мене? — запитала вона, дивлячись на Сарру. — Чому ви вирішили, що ми можемо укласти угоду?
Сарра вивчала її, довгий час нічого не кажучи.
— Ти впевнена, що не хочеш вийти заміж за мого сина?
Алізе відповіла на її пильний погляд.
— Невже ви в цьому сумніваєтесь?
— Я не сліпа до краси власної дитини, — сказала вона, вигнувши брови. — У Тулані є тисячі молодих жінок, які одружилися б з ним за мить. Можливо, тебе це здивує, але у нього ціла армія відданих шанувальниць. Звісно, вони ще не знають про тебе, але вони дуже засмутяться, коли буде оголошено про ваші заручини.
— Такого оголошення не буде, — сердито сказала Алізе, — бо я не вийду за нього заміж. Навіщо ви взагалі мені про це говорите? Невже ви думаєте, що моя позиція щодо вашого сина може змінитися через швидкоплинні примхи навіженої юрби?
— Зовсім ні, — відповіла Сарра, нагороджуючи її сліпучою посмішкою. — Тебе, як ти сказала, обманом заманили сюди. Ти сама зізналася мені, що ненавидиш його. Ти вже намагалася його вбити. І ти довела в перші ж хвилини після свого приїзду, що не тільки досить хоробра, щоб протистояти йому, але ще й досить сильна, щоб кинути йому виклик. Я не очікую, що ти вийдеш заміж за мого сина.
Алізе завмерла.
Сарра наближалася до неї, обережними, розміреними кроками входячи до кімнати, і Алізе не могла позбавитися страху, що її повільно вводять в оману, обманюють якимось чином, і це людина, яку вона найменше підозрювала.
Проблема була в тому, що вона не знала чому. Або як.
— Чого ви від мене хочете? — запитала Алізе, тягнучись до рушника, що лежав поруч. Вона розгорнула рушник на ходу, якимось чином зумівши захистити свою інтимність, перев’язуючись його теплом, вчепившись у тканину, наче в броню. — Ви так довго паплюжите свого сина, але я не чула, щоб ви запропонували мені шлях до порятунку. Якщо ви так його ненавидите, то чому не допоможете мені звільнитися від нього?
— Тому що ти мені потрібна, — сказала вона, дістаючи з прихованої шафи халат, який подала Алізе. — Тому що ми потрібні одна одній.
— Мені від вас
нічого
не потрібно, — сказала Алізе, вириваючи халат з рук Сарри. Вона вийшла з ванни, з її важких кучерів всюди капала вода. — Але тепер я бачу, що ви, як і всі інші, схоже, чогось від мене хочете.
— Я хочу лише справедливості.
Алізе посміхнулася з цього, обережно помінявши рушник на м’який халат, який вона гнівно зав’язала на талії.
— Ви залишаєтеся співучасником мого полону — і все ж очікуєте, що я повірю в те, що ви маєте хоч якесь уявлення про справедливість?