Страница 37 из 103
Розділ десятий
— ЛЮБА? ЛЮБА, ТРЕБА ПРОКИДАТИСЯ!
Алізе відчула дотик ніжної руки до свого чола, шкіра була настільки м’якою, що відчуття здавалося майже нереальним. Її ніс заповнив аромат чогось дивного та квіткового; вона почула шурхіт шовку, ніжний брязкіт коштовностей, браслетів, що спадали та здіймалися з кожним погладжуванням її волосся. Упродовж цієї божественної миті Алізе здавалося, що вона знов возз’єдналася з власною матір’ю.
Вона марила.
Здавалося, вона не могла поворухнути навіть пальцем; її кінцівки налилися свинцем, а тіло прикипіло до килима. Алізе так і не дійшла до ліжка; невдовзі після того, як вона усвідомила ціну, яку заплатить за те, що залишила свою килимову сумку, з її тіла щезли будь-які залишки енергії. Дівчина, яка і так боролася з виснаженням, перетворилася на слабке, тремтяче лушпиння. Її коліна підкосилися, і вона впала на підлогу, втома її була настільки сильною, що вона більше не могла стримувати жагу до сну; вона то приходила до тями, то знов відключалася від свідомості, і розум її сплітав звуки та сцени реальності зі сновидіннями, допоки вона більше не могла розрізняти їх.
Це був чудовий сон.
Вона занурилася в сонячне проміння, що повільно плекало її уві сні; і хоча Алізе не мала жодного уявлення про те, як це сталося, але вона задрімала; дівчина не знала, як довго вона дрімала, їй здавалося, що вона провела непритомною лише кілька хвилин, а хтось уже вимагав, щоб вона прокинулася.
У той момент вона не могла навіть уявити собі нічого більш жорстокого.
— Люба моя, в нас обмаль часу, а я мушу з тобою поговорити.
Ще один дотик м’якої руки, цього разу до щоки, і Алізе знову ледь не заснула. Вона була запаморочена, знесилена і відчайдушно не хотіла прокидатися. Їй хотілося лише лежати тут вічно, або принаймні доти, доки сонце як слід не просмажить її замерзле тіло.
— Ні, — прохрипіла вона.
Почувся тихий сміх.
— Я знаю, що ти дуже втомилася, моя люба, але поки Кір думає, що ти спиш, він не запідозрить нас у змові. Ти повинна встати, люба, бо я маю якнайшвидше з тобою поговорити.
Носта прокинулася, спалахнувши на ніжній шкірі грудей нагадуванням про те, що вона все ще захована в пошарпаному корсеті, і попередженням про правду в словах Сарри. Тільки страх змусив Алізе прийти до тями, та й те зусилля було болісним. Її очі були настільки пересохлими, що горіли, як вона розплющила повіки, голова стугоніла від виснаження і зневоднення, а серце, навіть у дрімоті, почало шалено калатати.
— Що сталося? — спитала Алізе, блимаючи очима, щоб викликати сльози та змастити пересохлі повіки. Вона спробувала сісти, але замість цього задихнулася, її м’язи зводило, і пекучий біль прокинувся вздовж лівого боку її тіла.
—О боже, — занепокоєно сказала Сарра.
Алізе напружилася, коли жінка оглянула її зі щирою тривогою; вона взяла поранену руку знесиленої дівчини в свою, ніжними пальцями обмацуючи саморобні бинти, потім злегка натиснула на ногу Алізе, що викликало несподівану хвилю болю.
Дівчина ледве стримала крик.
— Розумію, — тихо промовила Сарра. — Це сліди від зубів, так? Укуси дракона.
— Чесно кажучи, — сказала Алізе, все ще здригаючись, — Я не думаю, що той дракон хотів мене вкусити.
— Ні, не хотів, — Сарра насупилася. — Нехай тебе не вводить в оману їхній розмір, насправді вони досить милі створіння.
— Що ж, — Алізе намагалася дихати крізь біль, втішаючи себе нагадуванням про нещодавнє відкриття: що її тіло має певну здатність до самовідновлення. — Роботи залишилось небагато. Я очистила і перев’язала рани. З часом вони загояться.
Сарра підняла брови.
— Я так розумію, ти не бачила лінії укусів уздовж ноги.
— Що? — з деякими труднощами Алізе підвелася в сидяче положення і заходилася вивчати ногу, про яку йшлося. На ній все ще були залишки двічі знищеної сукні, і це означало, що Алізе й досі була доволі оголеною, а її відкрите стегно демонструвало акуратну послідовність колотих ран, які, як вона припускала, повторювалися також уздовж її живота. Видимі рвані рани кровоточили і безладно згорнулися, сукровиця створювала таке враження, ніби її шкіра була покрита скоринкою, напівпрозорим желе.
До горла Алізе підступила нудота від цього видовища.
— Він — справжня потвора, чи не так? — сказала Сарра спокійно.
Вражена, Алізе підняла на жінку очі.
— Хто?
— Мій син, — відповіла вона, і вираз її обличчя був похмурим, навіть коли вона посміхнулася. — Він тварина, якій нема прощення.
Навіть попри те, що носта потеплішала, це було схоже на пастку.
Алізе нічого не сказала; вона лише насторожено вивчала Сарру, не знаючи, чому вірити. Із самого початку матір Кіра було важко зрозуміти, її дії завжди вибивалися з потоку очевидної логіки. Дівчина не знала, що тепер робити з цією жінкою. Вона їй точно не довіряла.
— То про що ви хотіли зі мною поговорити? — запитала Алізе, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя. — Ви говорили так, ніби щось сталося.
— О, все не так, моя люба. Все не так, — Сарра знову посміхнулася; і знову ефект був неприємний. — Я сподівалася, що з твоїм приїздом ми разом зможемо змінити ситуацію, тож я прийшла сюди, щоб поговорити з тобою саме про це, але тепер я бачу, що ти мені не довіряєш, а це означає, що ми не можемо навіть і подумати про угоду, доки ти не повіриш мені.
— Ми з вами укладаємо угоду? — Алізе мало не розсміялася. — Ви що, жартуєте?
Сарра стрільнула в неї суворим поглядом перед тим, як піднятися на ноги і простягнути їй руку. Алізе вивчала жінку з настороженим виразом обличчя.
— Не будь дурною, — сказала Сарра, злегка похитавши головою. — Я не зроблю тобі нічого поганого.
— Тоді що ж ви хочете зі мною зробити?
— Я допоможу тобі піднятися, а потім наберу тобі ванну. — Від цих слів носта засяяла теплом, і в грудях Алізе зажевріла надія. Думка про ванну звучала
божественно
.
— І це все?
Сарра сухо посміхнулася.
— Це все.
Алізе взяла жінку за руку та обережно підвелася; віднайшовши рівновагу, вона попленталася за Саррою, яка вела її до ванни. Жінка крутила крани, доки звук води не наповнив кімнату; цієї картини та перспективи було достатньо, щоб Алізе майже одразу заспокоїлася.
Коли струмінь переконливо вдарив по порцеляні, Сарра потягнулася до таці з маленькими дерев’яними мисочками, що стояла на приставній полиці, і черпачками відміряла точну кількість різнокольорових трав, які потім висипала у воду.