Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 36 из 103

— Пробачте мені, сір, я б не хотіла бути людиною, що зводить з розуму — моя мати завжди мені про це каже, і ось тепер я бачу, що в її твердженнях є певна рація, але, зізнаюся, я також збентежена вашим гнівом, бо я сподівалася... Розумієте, я чула, як ви кликали її вчора ввечері, і я подумала, що ви, можливо, теж турбуєтесь про те, що той жахливий чоловік може зробити з нею...

— Ви даремно хвилюєтесь, — Розлючений Камран прикипів до молодої жінки важким поглядом. — Мене не цікавить її доля. Насправді, ваші ранкові зізнання лише зміцнили мою впевненість у тому, що її треба повісити, четвертувати і розтерзати. Те, що їй вистачило сорому зіграти на ваших емоціях, свідчить лише про тактичну маніпуляцію, але аж ніяк не про щедре серце. Вас використали, міс Худо. Прийміть цей факт. Вона вам не друг.

Ця остання фраза, здавалося, вразила міс Худу з величезною силою, бо вона зробила крок назад, трохи тремтячи і відвівши очі. Вона лише ненадовго зустрілася поглядом з принцом перед тим, як знову відвести його, і очі її блищали від хвилювання.

— Саме так, — прошепотіла вона. — Так, тепер, коли я це чую — чую, як це звучить, коли це вимовлено вголос... З якого б це дива вона виявила доброту до мене, як не для того, щоб знущатися з мене та зловживати мною? Це, безумовно, більш узгоджується з іншими моїми враженнями. Знаєте, мені дуже важко, — вона підвела очі та спробувала засміятися, — знайти друзів серед моїх однолітків. Я, мабуть, надто хотіла повірити, що вона справді мала на увазі все те хороше, що мені казала. Пробачте мені, сір, я — страшенна дурепа.

Камран не знав, що робити з цією сльозливою сценою. Він закляк, спостерігаючи за нею, не розуміючи, куди подіти руки, куди подіти очі. Він подумав, що, можливо, йому слід заперечити ту жорстокість, яку вона висловила проти себе, — але водночас він теж вважав, що міс Худа — страшенна дурепа.

— Дякую за килимову сумку, — тихо сказав він. — Ви можете йти.

— Так, — вона різко зітхнула, намагаючись взяти себе в руки. Потім вона розстебнула килимову торбину, що стояла на підлозі між ними, витягла з її глибин оберемок м’ятої зеленої тканини і стиснула його в руках. — Дякую, сір, за вашу...

Маленька комаха вилетіла зсередини відкритої сумки зі швидкістю, яка злякала їх обох. Міс Худа здригнулася і затулила обличчя руками, бо комаха неслася через усю кімнату, б’ючись об столи і лампи, наче п’яна. Її крихітне тільце відскакувало майже від усіх поверхонь, аж поки раптом не вдарило Камрана в лоб, викликавши спалах спогаду з минулої ночі.

Хазан.

Комаха була повністю знесилена. Вона намагалася втекти, раз по разу кидаючись своїм твердим тільцем об зачинені двері в безуспішній спробі знайти замкову шпарину. Обережно Камран наблизився до дверей і швидким рухом підхопив втомлену комаху долонею. Він відчув, як вона б’ється об його шкіру, та обережно накрив її іншою долонею, де вона шаленими рухами, схожими на маленький феєрверк, забилася по внутрішній її стороні.

— Що це таке? — вголос здивувалася міс Худа. — Як дивно, я весь ранок намагалася зловити цю маленьку істоту.

Камран похмуро повернувся до неї.

— Ця бджола з вашого будинку?

— Я почула, як вона дзижчить у моїй кімнаті, коли повернулася додому з балу. — Вона витерла змокрілі очі. — Я намагалася її зловити кілька разів, але вона була занадто швидкою. І це не бджола, сір, це світлячок. Я бачила, як він світився в темряві. Можу тільки уявити, як він прослизнув у килимову сумку, коли я її відкрила.

— Світлячок? — Камран насупився, а потім застиг, бо шестерні в його голові дико закрутилися. Чому це одкровення здавалося таким значущим? Чому воно звучало так знайомо?

— Сір? — покликала міс Худа, схвильовано зводячи брови. — З вами все гаразд?

Але Камран не чув її.

— От же ж брехливий

виродку

, — тихо вилаявся він.