Страница 35 из 103
Міс Худа полегшено зітхнула.
— Ну, я дуже непомітно використовувала послуги міс Алізе...
—
Не треба
, — різко сказав він, стискаючи кулаки від нового спалаху болю. — Не кажіть це ім’я.
Міс Худа злякано відступила назад. Вона блимнула на нього очима, а потім перевела погляд на свої руки.
— Гаразд, сір. Я не казатиму її імені. Але я звернулася до неї, — сказала вона, нервово сковтнувши, — щоб вона створила для мене кілька нових суконь, бо мати завжди примушує мене носити якусь гидоту, яку вона десь замовляє, а оскільки в мене є трохи грошей від батька, то я подумала, що, може, зможу якось уникнути цих мук, якщо знайду власну модельєрку.
— Ще раз, міс Худо, нагадаю вам, що молода жінка, про яку ви говорите, працювала служницею, а не швачкою.
— О, так-так, сір, — нетерпляче заперечила міс Худа. — Вона робила і те, і інше.
— Це неможливо. Вона працювала щонайменше по дванадцять годин на добу в Будинку Баз — вона була найманою працівницею моєї власної тітки, тож я бачив, як вона там працювала.
— Так, сір, це правда. Але вона приходила до мене вночі, після закінчення своєї зміни.
Камран ошелешено дивився на неї.
— Якщо це правда, то коли вона спала? Коли вона їла?
Це були такі дивні запитання, що навіть міс Худа замовкла. Вона з подивом витріщилася на принца, а Камран, занадто пізно зрозумівши, що викрив щось суттєве про себе, швидко доповнив свої запитання ще одним, ще більш дошкульним:
— І коли б вона знайшла час на змову з туланським королем?
Чари розвіялися.
Міс Худа кивнула, її очі загорілися з новим запалом.
— У тому-то й річ, сір. Вона — та молода жінка, імені якої я не називатиму — не могла вступити з ним у змову. Вона навіть не знала, хто він такий.
Іскра зацікавленості Камрана випарувалася.
— Те, що ви стверджуєте, не тільки неможливе, — недоброзичливо сказав він, — але також суперечить тому, що ви самі сказали журналісту з газети — адже ви офіційно стверджували, що вона була заручена з туланським королем протягом певного часу.
— Так, мені здавалося, що це можливо, — сказала міс Худа, зробивши крок до нього, але потім схаменулася і відступила назад. — Вона зізналася, що належить до якоїсь забутої шляхетної родини, а такі шлюби часто укладаються ще в дитинстві. Королівські особи весь час заручаються з людьми, яких вони не знають.
— Але не в цьому випадку, — зауважив він. — Ці двоє були добре знайомі.
Міс Худа енергійно захитала головою.
— Я була там, коли вони вперше зустрілися; я бачила, як вони дивилися одне на одного, і вони точно не були знайомі.
— Де це було?
— У моїй кімнаті, сір, у вечір перед балом. Алізе — тобто,
вона
— мала закінчити вже згадану сукню, яку ви знайдете в її сумці, напередодні свята, але прийшла до мене того вечора в паніці, стверджуючи, що не встигне завершити роботу вчасно. Лише після того як я натиснула на неї, вона зізналася, що рятувала своє життя від якоїсь неназваної особи — а невдовзі після цього південний король, як ото за помахом чарівної палички,
з’явився
в моїй кімнаті і, ваша високосте, вона не мала ані найменшого уявлення, хто він такий. Ніхто з нас не мав. Він навіть не сказав нам свого імені; він наполягав, щоб вона називала його
Ніщо
...
— Який вдалий спосіб приховати свою особистість, — сказав Камран, змірявши міс Худу похмурим поглядом. — Але я впевнений, що вони обидва добре попрацювали, вдаючи, що не знають один одного, у вашій присутності.
Міс Худа зблідла.
— О, ні, запевняю вас, навіть коли вона відкрила ту дивну коробку з туфлями, яку мені доставили перед її появою, вона була повністю шокована, ви повинні мені повірити, її поведінка була зовсім не відрепетирувана...
— Яка дивна коробка з туфлями? Про що ви говорите?
Міс Худа закусила губу та почала заламувати руки.
— Прошу вибачення, сір. Я дуже хвилююся і боюся, що розповідаю історію не по порядку.
Камран був змушений із наростаючим роздратуванням слухати розповідь міс Худи про доставку таємничого пакунка, вміст якого відкрився одній лиш Алізе, і який містив у собі записку, текст якої зникав одразу після його прочитання, і пару гарних туфель, до яких дівчина вже мала сукню, коли з’явилася на Фоллад Плейс.
—
Досить.
Принц заплющив очі, головний біль загрожував розколоти йому черепа. Докази зрадницької поведінки Алізе були майже нестерпні. Його нудило від одкровень, від описів її думок і дій перед балом. Поки він прокручував у пам’яті їхні таємні спільні моменти, мріючи про неї, як закоханий дурень, вона увесь цей час плела змову проти нього, без сумніву, сміючись над тим, як легко він опинився на колінах під впливом її краси, її чарівності, її витонченості та співчуття.
Камран зненавидів себе тоді, зненавидів так сильно, що боявся, що може захворіти.
Доклавши величезних зусиль, він опанував себе і спокійно промовив:
— Події, які ви мені зараз описуєте, мають настільки чіткий і очевидний характер, що я навіть не уявляю собі, як ви можете їх неправильно розуміти. У сукупності всі ці деталі малюють
картину
ретельно продуманої схеми, і, попри вашу думку, ця міс була —
і є
— у змові з королем ворожої країни, який бажає знищити мене. Цей факт не підлягає сумніву.
— Я сумніваюся в цьому, сір... Пробачте, але я сумніваюся в цьому, бо я провела багато годин у її присутності і не впевнена, що вона, як ви кажете, підступна міс. Насправді, я переконана у протилежному, бо вона була страшенно доброю до мене; вона майже пропонувала захистити мене своїм життям, сір, навіть посеред небезпечних для неї самої випробувань, а таку щедрість, на жаль, більше ніхто не виявляв до мене, тож я не можу тепер безсовісно покинути її, зараз, коли боюся, що вона може бути у великій небезпеці, і якщо є хоч якийсь шанс знайти її, то я б хотіла допомогти...
— Ваша непослідовність зводить з розуму, — вигукнув Камран, не в силах більше стримувати свій гнів. — Спочатку ви здаєте її газетам, а потім вимагаєте врятувати її? Хіба я не дав зрозуміти, що вона — зрадниця цієї імперії?