Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 32 из 103

Її руки і ноги крутилися, як вона летіла спиною в бе­зодню, пальці марно шукали порятунку, вона верещала від страху та люті, падаючи з жахливої висоти вже втретє менш ніж за добу.

Вона не розуміла, чому це постійно трапляється з нею. Алізе тепер мала достатньо досвіду для порівняння, тож могла з упевненістю сказати, що

це

було найстрашніше падіння з усіх трьох, ще й тому, що вона падала спиною вперед, ще більше втрачаючи розум, а кінцівки її плуталися, як вона намагалася випростатись. Падіння було настільки неосяжним, що вона ледве могла розгледіти річку внизу, і вона приготувалася до сили удару, благаючи, щоб принаймні померти миттєво, від удару об воду. Вона знала, що набагато гірше було б пережити падіння і отримати травми, які повільно вбивали б її. У будь-якому випадку, на неї очікував нестерпний біль.

Ох, як вона втомилася.

Втомилася від відчуття, що не має контролю над своїм життям, втомилася від того, що нею маніпулює диявол, втомилася жити в страху, втомилася від самого страху. Гірка правда, яку вона рідко розкривала навіть самій собі, полягала в тому, що іноді їй хотілося лише скласти руки, стати слабкою, зірвати із себе обладунки та здатися.

Скільки ще вона буде змушена боротися за своє життя? І що найважливіше: чи справді її життя варте таких зусиль?

Її непокоїло те, що відповіді в неї не було.

Її емоційне та фізичне виснаження було настільки глибоким, що вона майже вітала ідею заплющити очі навіки, і з жахливим тремтінням вона стулила повіки.

Алізе не знала, чи помре вона, але знала, що не може більше витрачати енергію на боротьбу з гравітацією. Вона дала своїм кінцівкам розлетітися навсібіч, а волоссю зміїтися навколо обличчя, слухала, як клапті сукні безжально тріпочуть на вітрі. Вона вже остаточно віддала своє життя на волю обставин, коли почула безпомилковий, оглушливий гуркіт.

Очі Алізе розплющилися.

Вона втупилася, мов очманіла, в зграю драконів, що виривалися з-під води, та в блискучій розсип бегемотів, що піднімалися їй назустріч. Ще один оглушливий рев, потім п’ятий і шостий приєдналися до хору, і Алізе відкинула всі думки про те, щоб підкоритися долі. Смерть у воді — це одне, але вона твердо вирішила, що не дозволить драконам зжерти себе живцем.

Цей новий жах надихнув її зібрати всі сили, якими вона володіла, і лише дивом вдалося їй перекинутися в позу, схожу на знак оклику, з головою, спрямованою в бік води. Вона сподівалася, що так падатиме швидше, втече від драконів і, якщо пощастить, зможе розбитися об поверхню менш жорстоко — але не встигла вона порадіти своєму успіху, як одна з мерехтливих істот з жахливим вереском кинулася до неї, а її величезна паща роззявилася, наближаючись.

Все було марно.

Алізе закричала, підібгавши коліна і притискаючись до них, як дитина, неначе холодні обійми власних рук могли б чимось зарадити. Дракон рвучко вхопив її в свою пащу, і в ту мить, коли дівчина вже подумала, що її зжеруть, тварина лише злетіла вгору з дивовижною швидкістю, різкий рух відкинув її спиною до зубів, які пронизали її шкіру з такою силою, що перехопило подих. Алізе відчула болісний опік від поранення, пронизливу вогкість власної крові, що сочилася з неї, і раптом у голові запаморочилось. Рвучкі відрухи від підйому та спуску спричинили справжній безлад у її відчуттях.

Крізь товщу перекручених думок Алізе усвідомила власну безпорадність; вона не розуміла, чому вона ще не вмерла. Вона відчула дотик свіжого вітерця на своїй шкірі, такий не схожий на подих з вологої пащі тварини, і різко вивільнилася; її тіло м’яко скотилося на мокру землю, а пальці вчепилися в травинки.

Алізе застогнала.

Змахнувши величезними крилами, дракон злетів у небо, пронизливо закричавши, і біль жорстоко пронизав її тіло. На якусь тривожну мить дівчині здалося, що її зараз знудить.

З тяжкою досадою вона зрозуміла, що щойно пережила жарт Кіра.

Вона здивувалася, що його ніде не було видно, чому цей збоченець і досі не показується та не аплодує сам собі за вдало виконану справу. Вона подумала, змушуючи себе піднятись, ледь не прикусивши собі язика, щоб не розплакатися, що сказала б Сарра на цей прояв симпатії з боку її сина.

Алізе вже приготувалася до запитань, п’яно розвертаючись, щоб побачити своїх викрадачів, аж раптом усвідомила, що залишилася сама.

Дракон відніс її в інше місце.

Алізе стояла біля роззявленої пащі монументальної споруди, і низка кам’яних арок змикалася навколо неї, наче ребра, а проміжки між ними виблискували золотавими променями. М’яка трава під ногами була густою і пружною; крихітні помаранчеві квіточки цвіли навколо пальців її ніг. Птахи щебетали, кружляючи між арками, і їхнє барвисте оперення виблискувало в ранковому сяйві. Легкий вітерець обдував її втомлене обличчя, і подих його був водночас і сильним, і м’яким, тож вона дозволила собі замліти в ньому, аж поки він не стих, наче спонукаючи її поглянути праворуч, і там перед нею відкрилася картина, від якої перехопило подих, і вона прикипіла до землі, майже забувши про свої рани.

Величезні водоспади здавалися меншими і спокійнішими з цієї точки огляду, а кам’яні колони створювали своєрідну рамку, крізь яку велич пейзажу поставала у всій своїй красі. На той час Алізе зібрала вже достатньо наочних даних, щоб зрозуміти, що її закинули кудись на верхні яруси замку, і вона не могла не замислитись, чи призначався цей відокремлений райський сад саме для неї.

Можливо, замість цього Кір збирався кинути її до якогось каземату?

Йдучи стежкою, вона натрапила на невеличкий столик і стільці, три з яких стояли якраз під своєрідною трійцею арок, де квітучі виноградні лози зміїлися по каменю, створюючи у верхівках природний затінок. Розкішний аромат цвітіння наповнював повітря так густо, що Алізе змушена була зупинитися; на довгу мить вона заплющила очі, вдихаючи пахощі, а струмінь вітру пестив її щоки, лоскотав її рани, куйовдив її волосся.

Коли вона розплющила очі, то побачила неподалік дверцята. Алізе обережно підійшла до них, і трава під її ногами зникла під низкою шовковистих візерунчастих килимів, яскраві кольори яких різко контрастували із зеленню доріжки.

Всередині дівчина відкрила для себе оазис.