Страница 29 из 103
Розділ сьомий
КАМРАН ПРОСТУВАВ КОРИДОРОМ, як кінь, якому нарешті дозволили рушити з місця. Він линув зі швидкістю, що майже виказувала його нервовий стан, кроки дзвеніли в тиші, а присутність відзначали лише випадкові сновиди, що поспішали кудись, та зупинялися на місці, побачивши його, і швидко падали на коліна, ледь не впускаючи при цьому мідні таці, на яких брязкотів кришталь.
Принц оминав ці дивні сцени, нічим не виказуючи свого здивування, але все одно відчував себе незручно, бо не звик до такого рівня плазування. До коронації на трон залишився ще тиждень, і поки що він не знав, чи була така поведінка нормальною.
І знов його думка линула до Хазана.
Хазана, на якого він завжди покладався, бо той тримав його в курсі саме таких речей; який завжди був поруч, щоб виправити, проінформувати та направити його. Невже
все
це було лише брехнею?
Ні, Камран був надто чутливим.
Він занадто довіряв власній інтуїції, щоб повірити, що такий фарс був взагалі можливий. Хазанова зрада мусила бути спланованою нещодавно. Чого Камран не міг зрозуміти, так це
навіщо
.
Чому після стількох років вірності Хазан відвернувся від нього — повернувся спиною до імперії, якій його власна родина служила десятиліттями? Чи знав він якимось чином про злочини короля Заала? Чи мстився Хазан його дідові, допомагаючи тому чудовиську, яке, за пророцтвом, мало його знищити?
— Hejjan?
Камран стрепенувся від звуку знайомого голосу.
—Hejjan, septa... —
Сір, зачекайте
...
Він не став чекати.
Принц відчував, як плащ майорить у нього за плечима, як він рухається, а рівномірний стук його чобіт по зеленому мармуру слугував метрономом, за яким він йшов у ногу з часом. Хазан був закутий у кайдани в підземеллі, чекаючи на смерть, і Камран хотів якнайшвидше покінчити із цією ненависною справою, бо його мучила тривога, від якої йому робилося зле. У хвилину відвертості він міг би навіть зізнатися, що насправді не мав бажання вбивати єдину людину, яку будь-коли називав другом, і якщо йому не вдасться стратити цього зрадника одразу, то він боявся, що в нього забракне сил зробити це взагалі.
Омід біг, щоб не відставати від нього, трохи захеканий, коли він звернувся фештунською: — Lotfi, hejjan, septa. —
Будь ласка, сір, зачекайте
. — Я маю вам дещо сказати.
Камран не сповільнював кроку.
— Він готовий?
—Han, hejjan. Bek... —
Так, сір. Але
...
— Тоді я мушу йти.
— Bek...
— Напевно, в тебе є інші справи, — сказав Камран, перебиваючи його вдруге. — Наскільки я пам’ятаю, я сам дав тобі список.
Це було ще більше божевілля, яке вчинив некоронований король: Камран призначив Оміда — колишнього вуличного щура віком дванадцяти років — своїм новим міністром внутрішніх справ. Камран оголосив про це після повернення Заххака до палацу, назвавши дитину причиною свого одужання. Міністр оборони ледве зміг закрити роззявленого рота, щоб вимовити бодай хоч слово здивування, а коли нарешті зміг, то майже звинуватив принца в тому, що він збожеволів — і це здалося Камрану цілком правдоподібним.
У всякому разі, він
відчував
себе трохи божевільним.
На думку Камрана, колишній безпритульний довів, що цілком здатний виконувати роль, яку не зміг виконати Хазан, і йому було байдуже, що хлопчикові було лише дванадцять років. У дванадцять років Камран міг би стати королем Ардунії, якби його старий дідусь, якому на той час було вже понад сто років, не уклав угоду з дияволом, щоб прожити довше. Він був упевнений, що й Омід міг би піднятися до цієї не менш значущої ролі.
— Так, сір, я займався іншими справами, правда, займався, — сказав хлопчик фештунською, задихаючись. — Але якщо ви збираєтеся побачити його, сір, то майте на увазі, що він дико розлючений.
Камран глянув на дитину.
— Хазан часто розлючений.
— Я так не думаю, сір. Я ніколи не бачив його в гніві. І вже точно не в такому, як зараз.
— Ти ніколи не знав його.
Омід розгубився.
— Але я знав. Це він дав мені квитки на...
—
Досить.
Неприємна правда полягала в тому, що ця настирлива дитина була єдиною людиною, яка ніколи не брехала йому, наскільки Камран міг згадати. Більш того: дитина володіла одним із найпотужніших магічних засобів, відомих людству — він міг би продати сіф за силу грошей на чорному ринку, заробивши стільки, щоб безбідно жити до кінця своїх днів. Натомість він вирішив віддати дорогоцінний скарб тому, хто ставився до нього лише з презирством, злістю та недоброзичливістю. Камран не міг собі уявити кращого показника для перевірки характеру.
Але із цього ще не слідувало, що хлопець мав йому
подобатися
.
— Але невже його треба одразу вішати? — Омід наполягав на своєму, не злякавшись. — Навіть без суду? Ви ж не поставили йому жодного запитання — ви просто збираєтесь його вбити через те, що сказав король Кір, а ми ненавидимо короля Кіра, сір, тож не зовсім доречно вірити такій людині на слово...
Камран раптово зупинився, його плащ розгорнувся на грудях, коли він обернувся і подивився Омідові в очі.
— Саме тому, що я такий справедливий, — різко сказав він, — Я маю намір позбавити Хазана від страждань сьогодні вранці.
Омід спохмурнів.
— Це що, жарт, сір?
— Зовсім ні. І зараз я навчу тебе чогось життєво важливого. — Він придивився до Оміда, вперше помітивши, що хлопець має безглуздий вигляд у старому, завеликому для нього одязі, який йому дали Провидці. Оміду знадобиться новий гардероб, якщо він збирається представляти корону в новій ролі. — Ув’язніть злочинця в тюрмі, наодинці лише з його совістю, — тихо сказав він. — І ви подовжите його тортури. Тож саме тому, що я небайдужий до нього, я збираюся проявити до нього милосердя.
— Але, сір, — промовив Омід похмуро. — Чи не могли б ви проявити милосердя пізніше? Я прийшов сказати вам, що прийшла міс Худа, і вона сподівається поговорити з вами якомога скоріше. Ви ж пам’ятаєте міс Худу, чи не так, сір?
Камран скривився при одній лиш згадці імені молодої жінки, відраза підняла жовч у його кишківнику.