Страница 28 из 103
— Ваш син, — промовила вона, ретельно карбуючи кожне слово, — Брехун. Негідник. І злочинець. Трохи раніше він убив короля Ардунії, що забезпечить, поза сумнівом, війну між нашими державами. І хоча я не оплакую втрату короля Ардунії, та я оплакую незліченну кількість невинних життів, які незабаром будуть втрачені внаслідок безглуздих дій вашого сина. За той короткий час, що я провела в його нестерпному товаристві, я вже встигла переконатися в його грубості, жорстокості та огидній зарозумілості, і якби я не вирішила, що він може виявитися корисним для мене найближчим часом, я б вже убила його. Але з іншого боку, ви здаєтесь мені дуже доброю, тому дозвольте мені бути відвертою: я не маю жодного наміру ставати вашою невісткою, і я б не радила лишати мене наодинці з вашим сином, бо я можу вбити його без попередження...
— Стільки всього треба обговорити! — вигукнула Сарра, стискаючи руки Алізе з такою палкістю, що здатна була налякати. Жінка дивилася на неї, і очі її сяяли щирим захопленням, а обличчя випромінювало те, що можна було описати лише як непідробну радість — аж навіть незважаючи на паніку, Алізе замислилася, чи не є Сарра такою ж божевільною, як і її власний син.
— Яка ж ти чарівна, — лагідно промовила жінка, і сльоза збігла по її щоці ясною доріжкою. — Які приємні розмови ми, певно, будемо вести.
Алізе почервоніла.
— Головне, що ти тут, — тихо промовила Сарра, не випускаючи рук Алізе навіть для того, щоб витерти очі. — Нарешті ти тут, і тепер все буде добре.
Щось тут було не так, неначе догори дном. Або ні? Ця жінка була несповна розуму. Або ні? Чи то вже Алізе була настільки схиблена, що їй просто все здалося, і вона просто марила?
Стривожена, вона озирнулася навколо, підсвідомість закликала її тікати, шукати всі можливі виходи, але їх не було. Алізе стояла на вершині підступної скелі біля підніжжя страшного замку в чужій імперії, де сонце, що сходило, нещадно виблискувало на палацових теренах. За кілька кроків від неї втомлений дракон безсило впав на ратиці, і земля під ним тремтіла, як він засинав, а тихі й раптові викиди його сильного дихання розгойдували веселку, що виблискувала у бризках численних водоспадів.
Вона вирішила, що єдиний шлях звідси — через сам Тулан.
До серця цієї імперії, без сумніву, можна було дістатися лише через замок або повз нього, та Алізе сумнівалася, що їй вдасться зробити хоч крок у бік замку, бо її негайно помітять. Це означало, що вона могла або битися на смерть — або стрибати.
Їй доведеться кинутись у воду, в обійми шалених, стрімких каскадів, які, якщо вона навіть виживе, скинуть її в величезну ріку Машті, таку широку та стрімку, що про її бурхливі хвилі ходять легенди, і яка не раз поглинала кораблі, що наважувалися проплисти по ній. Вона знала, що ніколи не виживе, що навіть мізерний шанс на це був безглуздям: подолання ріки означало, що її викине в море, і вона просто залишиться дрейфувати там посеред безвісті.
Крадькома Алізе зробила глибокий вдих.
Вона не спала, здається, кілька днів; вона марила, замерзаючи, бо була майже повністю гола, вода все ще повільно стікала з неї в ранковому світлі. Вона подивилася на свої босі ноги, потім на ті своєрідні наручники, залізні кайдани, якими Сарра міцно стискала її руки. Якби не адреналін, що розливався по її венах, Алізе навряд чи змогла б так довго протриматися на ногах. Вона була в надзвичайно скрутному становищі.
Загартовуючи себе, вона тихо промовила:
— Дуже добре.
Погляд Кіра напружився на цих словах, а в його очах з’явився проблиск здивування. З легким скриком радості Сарра нарешті відпустила руки Алізе, заплескавши в долоні від захвату.
Алізе одразу ж відступила назад.
Південний король пішов за нею, обережно наближаючись, спостерігаючи за Алізе з настороженістю мисливця, що підходить до скаженого вовка.
— То ти зробиш це добровільно? — запитав він, зсунувши брови. — Ти вийдеш за мене заміж без спротиву?
Вони стояли так близько, що Алізе могла б доторкнутися до нього, якби захотіла. Вона могла б підняти палець до шовковистого мідного пасма, що вилося по його чолу, а його золотава шкіра бриніла у відблисках світла. Його блакитні очі світилися і були якимись холодними, і на найкоротшу мить Алізе здалося, що вона відчула в ньому те, що все ще носила в собі —
Величезну, бездонну печаль.
Вона стала навшпиньки, всім своїм тілом закликаючи його підійти ближче — що він і зробив, наблизившись до неї, не усвідомлюючи, що робить, аж поки вона майже не торкнулася губами його вушної раковини, коли прошепотіла на весь світ, наче вони були грайливими коханцями:
— Обирайте зброю, сер.
Кір відсахнувся так несподівано, що ледь не спіткнувся, новонароджена лють спалахнула між ними. Його груди здіймалися, щелепи стискалися, здавалося, що він ось-ось вибухне від люті.
— Це страшенно незручно для мене, — сказала вона, відводячи плечі назад та міцно затверджуючись на прямих ногах. — Але тепер мені доведеться вбити тебе.
Алізе почула, як Сарра засміялася.