Страница 23 из 103
Позолочені шпилі пронизували небо над нею, впиваючись в зірки, зачіпаючи місяць — і повністю зникали у хмарах, череда яких, наче німб, увінчувала замок. Алізе не могла навіть розгледіти верхівку, такою високою була споруда, і вона піднесла замерзлу руку до рота, від здивування широко розплющивши очі.
Тим часом на небі почали з’являтися перші ознаки світанку.
Важкість ночі відступала, неквапливо розвіюючись, і завіса темряви розсувалася, наче театральні лаштунки. Єдиний глядач стояв перед цим видовищем, затамувавши подих, чекаючи на наступну сцену, наступний акт у її житті.
Алізе охопило жахливе передчуття.
Проте незабаром над світом розлилося золоте проміння, яке торкнулося дерев та птахів, немовби сяюча рука рахувала своїх дітей.
Алізе вирішила пошукати Кіра та побачила, що він клопочеться біля дракона, спочатку ставлячи до його ніг величезне відро з водою, а потім невідомо звідки діставши яблуко, яке потер об сорочку, перш ніж піднести тварині під ніс. Звір роззявив пащу з жалісним скавчанням, а з його ніздрів повалили клуби диму, перш ніж він вхопив підношення з простягнутої Кірової руки.
Алізе здалося, ніби посмішка з’явилась на обличчі божевільного короля.
А потім цей дивний король погладив дракона по голові з ніжністю дитини, перш ніж відпустити звіра на волю. Він швидко підійшов до сталевої скрині, яку, здавалося, доставили напередодні їхнього прибуття, і, відкинувши важку кришку, витягнув із черева скрині величезне блюдо, наповнене мертвими тваринами.
Алізе відвернулася.
Їй не варто було дивитися, як дракон поїдає свою жахливу страву; вона відчувала, що цієї ночі їй подали більш ніж достатньо кривавих картин. У будь-якому разі, нинішня заклопотаність Кіра була для неї подарунком, який вона не змарнує; в голові Алізе крутилося безліч нагальних проблем, і вона була вдячна за усамітнення — за хвилину, щоб поміркувати.
Вона все ще не вирішила, що робити.
Втекти від диявола було неможливо, вона це знала, але брати участь у цій закрученій грі здавалося так само нереальним.
Принаймні вона не вийде заміж за Кіра; цей перший крок здавався досить зрозумілим. Але те, що має статися
далі,
збивало її з пантелику. Алізе викрили, на неї посилено полювали дві імперії — і хоча їй вдалося втекти від однієї, вона легко потрапила в пащу іншої та змушена тепер відігравати свою роль у диявольських планах. Це павутиння ставало занадто заплутаним, а її життя — занадто добре дослідженим. Вона не думала, що зможе повернутися до життя в невідомості, допоки не знищить своїх ворогів — а вони були і справді грізні.
Алізе стиснула тремтячі руки.
О, вона ніколи не боялася смерті. Ні, це життя лякало її, життя залишало шрами на її тілі. А повільне знущання над свідомістю робило все, щоб розчавити її. Алізе була покликана стати порятунком для свого народу — покликана врятувати джинів цього світу від жахів, які вони терпіли століттями. Як тепер позбавитися тягаря від цієї невдачі? Це був її тяжкий хрест, і вона несла його дуже погано. Тепер вона опинилася між божевільним королем і самим дияволом, і в якусь страшну мить вона злякалася, що не зможе впоратися з цим.
Тривога охопила її.
Ноги Алізе затремтіли, коліна раптом підкосилися; вона відступила на крок назад, і п’яти її босих ніг вдарилися об стовбур найближчого дерева. Вона притиснулась до нього, глибоко вдихаючи аромат сосни. Вона вже звикла до шуму води, що вирувала поруч, сприймаючи його радше як втішливий гомін, ніж як тривожний гуркіт, і коли серце її заспокоїлося, вона змогла ще краще розрізнити шелест листя, що тріпотіло навкруги, та чарівність пташиного щебетання, що супроводжувало схід сонця.
Алізе зробила глибокий, рівний вдих.
Вона нагадала собі, що має втішатися, як і завжди, силою свого тіла, свого розуму та вірою в себе, яку вона завжди мала.
Вона не була настільки дурною, щоб думати, що зможе знайти шлях до безпеки у своєму теперішньому стані — змучена, знедолена, незнайома із цим чужим краєм — але вона й не була настільки безтямною, щоб довіритись будь-кому, кого вона зустріне в Тулані. Натомість вона вирішила, що їй потрібен день-два, щоб оцінити нові обставини, витримати час, поки вона не зможе скласти план. Принаймні перемогти Кіра було б найлегшим завданням — адже вона знала, що він був лише пішаком у цій грі. Їй потрібно було перехитрити
Ібліса
.
Алізе все ще обмірковувала це, коли почула м’який, несподіваний голос незнайомки, яка кликала її на ім’я. Вона одразу ж скам’яніла, страх знову пронизав її.
Обережно вона повернулася обличчям до новоприбулої.