Страница 22 из 103
Крізь туман Алізе намагалася розгледіти, що відбувалося внизу, краплі вологи осідали на її волоссі, а вії були вкриті парою. Вона підповзла ближче до голови дракона — не зважаючи на застережливий голос Кіра, що кликав її назад, — і щосили обхопила руками шию звіра, перед тим, як встигла зануритися обличчям у туман. У непевному місячному світлі вона побачила слабкі обриси того, що здавалося краєм землі.
Низки велетенських водоспадів обрушувалися з вершин високих скель, — їхні кришталеві каскади зривалися в океан з величезної, страхітливої висоти. Це видовище було настільки прекрасним, що Алізе відчула невимовний радісний страх; вона ніколи не бачила ані таких високих обривів, ані таких потужних каскадів, і все ще намагалася осягнути всю цю велич, як раптом згадала, що треба підняти очі вгору.
Її обличчя зустріло подих туману, океанські бризки осяяли її тіло, а губи розтулилися у благоговійному трепеті, а потім — у захваті.
Вона розрізняла чіткі лінії веж у нічному небі, грізні обриси того, що могло бути лише королівським замком, який тримався на краю скелі, а його фундамент був закріплений біля підніжжя сотень водоспадів, настільки величних, що у неї перехопило подих від цього видовища.
Вода.
Вона ледве могла в це повірити.
Тіла джинів були викувані з вогню, але вода була їхньою справжньою опорою в житті; на відміну від інших живих істот, джини не потребували їжі. Але саме ця дорогоціння рідина дала предкам Алізе змогу вижити впродовж століть в умовах замерзлого, позбавленого сонця існування на землі, тож не дивно, що Алізе відчувала себе по-справжньому живою лише тоді, коли наближалася до води — коли пила її, коли купалася в ній.
Вона підняла обличчя до дощу.
Алізе заплющила очі, відчуваючи, як його потоки огортають її. Тепер вони наближалися до замку з великою швидкістю; і що ближче вони підлітали, то сильніше вона відчувала невпинну моросінь — і не робила навіть жодного зусилля, щоб сховатися від неї. Замість цього Алізе ще більше подалася вперед, злизуючи воду з губ, вдихаючи аромат розритої землі, вологого моху, мокрої сосни. Незабаром вона змокла і замерзла до напівсмерті, беззупинно тремтячи, але все ж таки не зупиняючись. Її довгі кучері стали важкими, і з них стікали краплі води, що зміїлися по обличчю та шиї, бігли вздовж ключиць.
Алізе не звертала на ці незручності жодної уваги.
Вона не могла згадати, коли востаннє відчувала таке п’янке задоволення. Її щоденні купання в місцевому хамамі не йшли ні в яке порівняння із цим — з величчю океану, із силою і ласкою морської стихії.
Це було так, ніби вона повернулася додому.
Ця відрада була раптово перервана різким словом, промовленим знайомим голосом; руки Кіра несподівано обхопили її за талію, занадто легко відірвавши від шиї дракона, і посадили її назад на їхнє спільне місце. Візерунчастий килим під ними тепер був вологим від океанських бризок.
Та він одразу ж відсахнувся від неї.
— Боже милостивий, — сказав Кір, обтрушуючи руки. — Ти наскрізь мокра. Чому ти поводишся так, ніби ніколи раніше не бачила води?
Алізе ледве почула його. Вона була надто захоплена і навіть не помітила, як посміхнулася до Кіра, спрямувавши всю силу своєї радості в його бік, очі її примружилися, щоки розчервонілися, груди здіймалися від хвилювання.
Кір завмер на місці, а потім різко відвернувся.
— Ти поводишся так, ніби ніколи раніше не зустрічав джинів, — сказала Алізе задихаючись. — Я люблю воду. Я живу заради неї.
— Навпаки, — заперечив він, все ще уникаючи її погляду. — Я зустрічав тисячі джинів, але ніколи не бачив, щоб хтось із них мало не кидався в океан.
Алізе не встигла відповісти; дракон почав свій останній спуск без жодного попередження, до того ж доволі незграбно, крила його розсікли водоспад, як вони наблизилися до землі, обдаючи їх обох свіжою водою. Алізе почула, як Кір вилаявся, коли істота сильно вдарилася об землю спочатку передніми лапами, а потім задніми, і зупинилася в низці безладних тупцювань, відлуння яких змусило Алізе клацнути зубами.
— Вона дуже втомилася, — пробурмотів Кір на знак вибачення. Алізе нічого не відповіла.
У цю мить вона була занадто приголомшена та намагалася прийти до тями від пережитого потрясіння. Вони різко зупинилися на ділянці рівної, порослої мохом землі на одній з високих скель, де рев води ставав таким гучним, що їм обом довелося замовкнути — або ж кричати один до одного, але Алізе потрібно було помовчати, щоб ознайомитися з новим для неї середовищем. Шкода, що вони прибули в темряві, бо вона могла розгледіти лише бліді обриси королівських володінь.
І все ж вона була вражена.
Зубчастий, хиткий замок, здавалося, був витесаний з блискучого каменю, бо гладка зовнішня поверхня виблискувала під чистим сяйвом зоряного світла, кидаючи відблиски у вигляді сузір’їв на її тіло, на розлогі дерева і навіть на шкірясту істоту, що все ще стояла навколішки під нею. Без сумніву, пізня година, надзвичайна втома та емоційне спустошення сприяли відчуттю її розгубленості, але Алізе була настільки вражена неймовірністю моменту, що відчувала себе трохи несповна розуму. Власні кістки здавалися їй чужими; навіть коли вона затремтіла, то їй здалося, наче вона відчуває це десь ззовні. Паморозь почала утворюватися на її віях, на застиглих кінчиках волосся. Вона так заціпеніла від холоду, що ледве відчувала свої кінцівки, але також не могла змусити себе поквапитись всередину будівлі, в обійми невідомої долі.
Тим часом Кір занадто довго дивився на те, що нібито було його власним домом, і важко зітхнув.
Він стрибнув униз швидким, плавним рухом, міцно приземлився на ноги і навіть не озирнувся, залишивши Алізе стрибати з дракона самостійно та доволі незграбно. Вона підвелася та озирнулася, намагаючись усвідомити всю велич нового оточення, але безуспішно. Повітря тут було свіжішим — чистим і солодким, як у дитинстві, — і вона не могла ним надихатися. Вона вдихала його знову і знову, і незабаром у неї запаморочилося в голові.
Відчуваючи, що марить, вона подивилася вгору — й ахнула.
Якщо королівський палац в Ардунії був справжнім витвором мистецтва, що поважно розкинувся на сотнях гектарів, то ця туланська твердиня була змушена пристосовувати розмір замку до скромної площини, яку пропонувала стрімчаста скеля. Алізе припускала, що саме з цієї причини замок був таким запаморочливо високим.
З іншого боку, це могло бути зроблено просто для залякування.