Страница 21 из 103
Розділ четвертий
ВДАЛИНІ АЛІЗЕ БАЧИЛА ЗІРКИ.
Десятки тисяч — чи, може, сотні тисяч — чи тисячі тисяч зірок —
Неможливо було сказати точно, і вона, мабуть, була не в змозі охопити розумом їхню кількість. Вона розуміла лиш те, що бачила, а бачила вона нескінченний, як здавалося, простір щільно скупчених небесних тіл, які ніби тремтіли під час наближення до них. Вони сиділи в гнітючому мовчанні вже кілька годин, і з кожним помахом величезних шкірястих крил дракона їхня маленька команда неухильно наближалася до того дивовижного видовища, далекі вогні якого постійно змінювалися, рухаючись у химерних візерунках.
Врешті-решт Алізе замислилась.
Дуже дивно, що зірки поводилися таким чином.
Вона повернулася до свого супутника по пояснення, але, побачивши його, замовкла. Кір сидів поруч з нею явно напружений, неприродно скутий: голова піднята, плечі відведені назад, хребет випрямлений. Погляд його був націлений вперед, волосся куйовдилося на вітрі, довші пасма час від часу затуляли йому очі — і все ж він не рухався.
Неможливо було зрозуміти, що мучило його найбільше, і Алізе не могла подолати хвилювання. Її очі все ще пекло від сліз; вона зневажала цього непроханого наглядача, і все ж, поки вона не склала плану дій, їй ще багато чого буде потрібно від нього: відповіді про плани диявола щодо неї, поради щодо пересування Туланом, безпечне місце для відпочинку, поки вона збиратиметься з думками і визначатиметься зі своїм наступним кроком. Це була огидна ситуація, але доведеться впоратися з нею якомога обачніше, і Алізе роздумувала про це, вивчаючи риси стоїчного обличчя. Раптом його щелепи міцно зціпилися.
— Годі, — різко сказав він. — Мені це не до вподоби. Припини вивчати мене.
Щось жорстоке змусило її відповісти:
— Ти не мій господар, щоб наказувати.
Кір одразу ж обернувся до неї і зазирнув їй в очі з пильністю, що межувала з тривогою.
— А ти б хотіла бути моєю господинею?
Це запитання настільки приголомшило її, що Алізе аж відступила назад замість відповіді.
Кір подався вперед.
— Забудь про це, — тихо сказав він. — У тебе немає шансів підкорити мене.
Алізе напружилася:
— Я можу вбити тебе просто зараз.
Він лише дивився на неї, повільна посмішка розпливалася по його обличчю.
— То давай, — сказав він. — Вбий мене. Я не буду чинити опір.
Очі її звузилися.
— Я не позбавляюся того, що може стати мені у нагоді.
— У нагоді? Це те, що ти про мене вирішила? — Він мало не розсміявся. — І часто ти брешеш собі?
Алізе відчула спалах жару; злість змусила її замовкнути, і обоє вони подивилися одне на одного, ніби під час жорстокого випробування.
Алізе робила все можливе, щоб залишатися спокійною під безжальним поглядом Кіра, але пильність його погляду — ще й такого близького — була занадто важкою для неї. Здавалося, він поглинав її самим поглядом, його блакитні очі безжально вдивлялися в неї, фіксуючи кожен сантиметр її обличчя, кут її щелепи, вигин шиї. Його очі були заряджені чимось одночасно потужним і руйнівним, а вся енергія його тіла була спрямована на цей єдиний спосіб взаємодії. Алізе відчула жар його повільного погляду в своїх кістках, у кінчиках пальців; її серце прискорилося у відповідь, розуміючи, що навіть коли він лякав її — то він і намагався її налякати.
Занадто швидко Алізе відвела погляд.
— Так я і думав, — прошепотів він. — У тобі немає твердості навіть для того, щоб витримати силу моєї уваги.
Алізе тихо засміялася, підставивши палець до вітру та відчуваючи, як під її дотиком закрутився потік.
— У небі теж немає твердості, — сказала вона. — Але всі, хто потрапляє в його обійми, гинуть.
І вона відчула, як він закляк поруч із нею.
— Ти, — сказав він нарешті, — не така, як я очікував.
Алізе не відповіла на це, вирішивши натомість продовжити спостерігати ніч. Вони починали знижуватися над Туланом — вона відчувала це — і що ближче вони підлітали до того, що здавалося нескінченним торжеством тремтливих вогнів, то ширше розплющувалися її очі від здивування.
— Скажи мені, — промовила вона. — Чому ці зірки рухаються? Тут що, якась магія в небесах?
— Це два дуже різні запитання, — відповів Кір, очі якого, вона це відчувала, були прикуті до її обличчя. — Щодо першого: вони рухаються, бо не є зірками.
Вона подивилася на нього, високо піднявши брови.
— Незабаром ти дізнаєшся, що Тулан увінчаний низкою захисних небес, — пояснив він. — У нашій третій атмосфері живуть світлячки, і вони збираються такими хмарами, що здалеку здаються схожими на маленькі галактики або навіть на страхітливі марева. Це може трохи бентежити незвичне око.
—
Світлячки
, — промовила Алізе, повністю повертаючись до нього обличчям. — А як...
І тут несподівано з’явився звук, мелодійна гармонія якого наростала та наростала, а потім раптово стала невагомою та зависла в повітрі на якусь мить, перед тим, як вони з шаленою швидкістю прорвалися крізь громаду хмар. Алізе відчайдушно намагалася вчепитися хоч за щось, ледь не впавши з місця, коли сильний порив вітру розчахнув поли її позиченого пальта і стрімко зірвав його з тіла, підкинувши аж у небо. Алізе почула, як розпачливо скрикнув Кір, сама ледь не закричавши від болю; холод з несподіваною жорстокістю впився в її оголене тіло, і за мить, керована самим лише відчаєм, вона нарешті знайшла порятунок на потилиці дракона, міцно вчепившись у неї, поки вони неслися донизу з наростаючою швидкістю. Вітер невпинно бив у її беззахисне тіло, бив знову і знову, а волосся закручувалося у власному буревії, і вільні пасма його вряди-годи тріскотіли від розрядів електричного струму.
Лише після того, як вони вихопилися з хмар і знов опинилися у відкритому повітрі, Алізе відчула тремтіння роси на шкірі, вологий дотик подертої сукні до тіла. Пейзаж під нею почав розпливчасто вимальовуватися, а гул і гуркіт далекого відлуння ставали дедалі більш оглушливими. Хвилі вітру, які нестримно вили, все ще били її по обличчю, невідомий шум і галас сягав найвищих децибелів, майже неможливих для людського слуху — аж поки Алізе не зрозуміла.
Вона чула шум води.
Вони, певно, летіли над океаном — так, саме так і
мало
бути, — але раптом запах мокрого ґрунту наповнив її голову, затьмарив її, а потім, одразу ж, її поглинули бадьорий запах дощу і важка пелена туману, і зір її швидко затуманився.