Страница 18 из 103
Можливо, якби Хазан не виявився зрадливим покидьком, він би вже зробив це звернення; безсумнівно, Хазан з честю розібрався б із кожною подією цієї жахливої ночі, обережно переступаючи через калюжі крові, щоб із приємною усмішкою відправити збентежених вельмож додому. Навіть Камран, який прагнув убити свого колишнього міністра, усвідомлював цю правду — і відчув, як від цієї думки у нього защемило в грудях. Проте Камран не дозволив собі зациклюватися на зраді Хазана — не було ані сенсу, ані часу.
Якби він тільки міг говорити, Камран і сам би керував цим натовпом; він би вигукував зараз накази цій юрбі вирячених недоумків, одні з яких були занадто зайняті демонстрацією своєї витонченої природи, постійно непритомніючи, падаючи на руки своїх охоронців, а інші — надто звикли до спокою мирних часів, щоб пам’ятати, як діяти в кризовій ситуації.
Камрану важко було б заперечити: він ненавидів своїх ровесників. Ненавидів їхню зарозумілість, їхню одержимість марнославством, їхні таємні інтриги, щоб розчавити один одного проявами удаваної переваги. Він обурювався, що взагалі належить до їхнього кола, обурювався, що його нова роль змусить його проводити більше часу в їхньому товаристві, обурювався взагалі своїм правом за народженням.
Саме тоді, у ту надзвичайну мить, майбутній король Ардунії зрозумів, що йому не вистачає матері.
Вона була тут
.
Він знав, що вона була тут, бо набагато раніше, ввечері, він бачив її на троні поруч зі своїм дідом. Навряд чи вона покинула бал до того, як стала свідком нічних подій? Напевно, в неї ще залишилась частинка серця або хоч краплина материнської любові до своєї єдиної дитини?
Чому ж тоді вона не прийшла йому на допомогу? Невже їй не було боляче дивитися, як він страждає?
Він хотів би відшукати її в кімнаті, але Камран не міг поворухнути навіть очима. Зловісні останні попередження матері почали бриніти в його голові, нагадуючи йому, що він погано ставився до неї, вражаючи його усвідомленням того, як вона передбачила його майбутнє всього кілька годин тому.
«Незабаром
, — сказала вона, —
я стану єдиною, хто залишився у тебе в цьому палаці. Ти ходитимеш коридорами, без друзів і самотній, і тоді шукатимеш мене. Мати знадобиться тобі лише тоді, коли ти втратиш усе інше, а я не обіцяю, що мене буде легко знайти.»
Вона помилялася в одному важливому пункті — Камран не міг зараз ходити коридорами, але якщо він переживе цю ніч, то в нього, можливо, ще буде нагода і для цього.
Як легко Камран знехтував її застереженням.
Тепер його мати зникла, дід помер, а міністр був закутий у кайдани в підземеллі. Навіть його тітка, з якою він розмовляв лише за кілька секунд до того, як впізнав Кіра в натовпі, вочевидь, була відсутня. Правда про його становище обрушилася на нього із жахливим усвідомленням:
У нього нікого не було.
Раптова мить тисняви, перш ніж знайома масна постать з’явилася і спробувала розсунути натовп. Її енергійні рухи сколихнули юрбу, яка раптово стихла, побачивши її. Міністр оборони, Заххак, худорлявий, лисіючий чоловік середнього зросту, обличчя якого завжди полискувало, мов дзеркало. Сьогодні його шкіра, здавалося, блищала навіть більше, ніж зазвичай, а синьо-зелений вихор шат уособлював кольори шляхетного Будинку Кетаб. Він торував свій шлях крізь юрбу так владно, як того вимагала ситуація, і кожна голова поверталася, щоб простежити за його рухами. Усі, затамувавши подих, чекали дозволу нарешті покинути цю драматичну сцену і піти спати.
Страх пронизав Камрана до самих кінчиків пальців.
Заххака він ненавидів усім серцем. Лише вчора, без жодних вибачень, Камран образив цього аристократа в залі, повній його друзів. Але яким ненависним не був би міністр оборони, Камран вчинив нерозумно — і тільки тепер, коли його масна постать постала перед непорушним обличчям Камрана, а чорні очі-намистинки блимнули чимось схожим на тріумф, Камран зрозумів усю глибину своєї помилки.
Заххак був жорстоким чоловіком, але занадто прагматичним, щоб підняти меча на свій захист; натомість у кожну розмову він вносив отруту пасивної агресії, улюбленої зброї боягузів.
Без сумніву, він і зараз завдасть нищівного удару.
— Боюся, — спокійно промовив Заххак, і голос його пролунав у тиші, — що в нас немає іншого вибору, окрім як оголосити принца мертвим.
Натовп ахнув і в єдиному пориві відступив назад.
Ця заява шокувала настільки, що Камран відчув ніби блискавку в серці — і так само швидко це почуття витіснив сором. Сила враження здалася йому лише віддзеркаленням власної дурості. Дідусь намагався застерегти його від подібних махінацій, але Камран не звернув на його слова жодної уваги.
Наче виринувши з повітря, він почув шепіт Заала:
Дитя моє, невже ти не розумієш, наскільки хитке твоє становище? Ті, хто бажає зайняти твоє місце, знайдуть будь-яку причину, щоб оголосити тебе негідним трону...
Камран ніколи не вважав себе наївним, але не минуло й години, як він залишився без дідового захисту, а його карти вже були розкриті, інфантильний склад його розуму оголився, а правда про його захищене життя вилізла назовні. Камран був справжнім уособленням дурня; він не передбачав жодної зі зрад, яких зазнав сьогодні вночі, настільки комфортно він почувався у своїй ролі, настільки впевненим у своїй владі на цій землі. Тепер він був наче тварина в клітці, на яку витріщався весь світ, і втратив все, що належало йому, за лічені хвилини.
Ніколи в житті він ще не почувався таким безпорадним.
Тим часом гомін юрби став ще несамовитішим, а Камран шаленів у в’язниці свого тіла, кров його кипіла, навіть попри те, що легені продовжували стискатися.
Тим часом Заххак виструнчився перед людьми, імітуючи скорботу в голосі, що заполонив залу.
— Мої шановні панове, ця ніч була справді важкою. Втратити і нашого імператора, і нашого спадкоємця одночасно, та ще й за таких жахливих обставин, — хтось голосно схлипнув, — але ось зараз я стою перед вами, щоб запевнити: Ардунія — надто могутня імперія, щоб її зруйнували навіть такі страшні трагедії.