Страница 16 из 103
— Що ти в біса маєш на увазі? — задихнулась вона, відчуваючи, як посилюється паніка. — Ти засуджуєш мене за злочини, які я навіть не знаю, як здійснити...
Він нахилився так близько, що вона могла відчути його шепіт на своїх губах, коли він заговорив.
— Спробуй ще раз націлити ці очі проти мене, і я їх назавжди зашию.
Носта спалахнула гарячим полум’ям на її шкірі, Алізе ахнула, і жах на мить паралізував її.
Кір відступив назад.
— Якщо ти схочеш випити отруту після того, як ми обміняємось обітницями, я не буду стояти на твоєму шляху. Але я
одружуся
з тобою, — різко сказав він, — бо ти не знаєш, що я можу втратити, якщо ця угода зірветься. Ти навіть уявити собі не можеш. Тож позбав мене від своїх сліз. Ти переплутала мене зі своїм смутним королем, і ти страждатимеш через цю оману.
Немовби всупереч його наказу, сльози затьмарили її очі, затуманили зорі над його головою, розмили гострі риси його обличчя. Масштаби того жаху, що насувався, з кожною миттю зростали, і Алізе з подивом відкрила для себе всю глибину свого страху. Тоді їй вирвалася сльоза, і вона побачила, як Кір простежив її рух по щоці до рота, і вона витерла сльозу, перш ніж сіль її торкнулась її вуст. Цей раптовий жест, здавалось, налякав його.
— Я справді ненавиджу тебе, — прошепотіла вона, і голос її бринів від хвилювання. — Всім своїм серцем я ненавиджу тебе.
Кір не зводив з неї погляду протягом, здавалось, дуже довгого часу, перш ніж нарешті відірватися від неї. Він не сказав нічого.
Те, що Алізе почула легке тремтіння, як він нарешті видихнув, або те, що вона помітила невпевненість, з якою він торкнувся пальцями крис свого капелюха, не варте згадки.
Вона не відчувала співчуття до негідника. Аж раптом — на горизонті…
Алізе затамувала подих.
— Підготуйся, — сказав Кір, і тон його був м’якшим, ніж вона очікувала. — Це може приголомшити, як бачиш це уперше.
Вона випросталася, витираючи очі.
— Як бачу що? — спитала вона. — Що це таке?
— Тулан.