Страница 15 из 103
Носта тепло спалахнула.
— Через його безглузді загадки іноді його майже неможливо зрозуміти, — пробурмотів Кір, і вираз його обличчя став кислим. — З іншого боку, все це, здається, працює йому на користь. Такі заплутані висловлювання є вельми дієвими, щоб обдурювати довірливих людей.
— Так, — сказала Алізе, здивована тим, що відчуває симпатію до південного короля. — Мені добре знайоме це відчуття. Воно переслідує мене від самого народження.
Кір зустрівся з нею поглядом, розглядаючи її якось обережно.
— Я не можу чаклувати над собою — чи над іншими — на великих відстанях. Період напіврозпаду мінералу занадто короткий.
Алізе не зрозуміла цього пояснення, але саме тоді, як вона вирішувала, чи варто викривати своє невігластво, сильний порив рвонув її з місця.
Вона відчайдушно вчепилася в позичену одежу, щільніше обтягуючи лацкани навколо тіла — і пальці її торкнулися чогось вологого. Алізе різко відсмикнула руку, оглядаючи вологість під місячним світлом, перш ніж прикипіти до Кіра поглядом, сповненим відчайдушного страху.
— У тебе кров на пальті, — видихнула вона.
Холодний погляд Кіра не виказав жодних його почуттів із цього приводу. Він тільки сказав:
— Мабуть, ти достатньо розумна, щоб збагнути, що важко вбити людину, не забруднивши при цьому одяг.
Алізе відвела погляд і судорожно ковтнула.
Тільки тепер вона усвідомила, що Кір та Камран залишалися деякий час наодинці після її безцеремонної втечі — а перед тим Кір був готовий завдати Камрану смертельного удару.
Вона знала, що не варто видавати своїх емоцій із цього приводу, але як вона зможе бути спокійною, якщо не запитає? Вона повинна була знати — вона повинна була знайти спосіб дізнатися, чи виконав він завдання —
— Звідки кронпринц дізнався твоє ім’я?
Алізе так збентежилась, що ледь не впустила пальто.
— Що? — запитала вона, повільно повертаючись обличчям до Кіра.
В очах його спалахнув гнів.
— Облиш, в нас все було так добре. Не будемо рухатися назад, принижуючи один одного проявами якогось удаваного нерозуміння. Ти довела, що набагато розумніша за це.
Алізе відчула, як серце її впало.
— Кіре...
— То звідки він знає твоє ім’я? — перебив він. — Я так зрозумів, що ти жила підпільно, як служниця. Навіщо спадкоємцю імперії так близько знайомитися зі служницею?
Алізе тремтячими пальцями торкнулася до вуст.
— Ти вбив його, чи не так?
— Бачу, ми обидва прагнемо пояснень щодо майбутнього короля Ардунії.
— Ти мене дивуєш, — прошепотіла вона. — Спочатку ти втягнув мене в цю гидотну інтригу, а тепер вимагаєш зізнання в моїх особистих думках, ніби маєш якесь право на чесність з мого боку...
— Як твій наречений я маю право знати твою історію.
— Ми
не
заручені.
— Ти не розумієш мене, — сказав він, обірвавши її. — Якщо ти думаєш, що я дійшов до цього жалюгідного стану в своєму житті на засадах честі та доброї волі. Я пов’язав своє життя з тобою ще до того, як дізнався твоє ім’я — ще до того, як дізнався хто ти і яка на вигляд. І чому ти, здається, отримуєш таке задоволення від думки, ніби моє прагнення одружитися з тобою має якусь непристойну, приховану особисту мотивацію, я навіть гадки не маю.
— Скажи мені, — злостиво продовжував він. — Невже тобі так подобається уявляти себе єдиним об’єктом моїх думок і бажань? Ти навмисно відмовляєш мені у праві на власну гідність, вилучаючи зі своєї пам’яті той суттєвий факт, що я був змушений опинитися в цій ситуації так само, як і ти, — і все це в результаті жалості до самого себе? — він похитав головою. — Боже, як же це, мабуть, виснажливо — бути настільки самозакоханою.
Алізе розсміялась на це, але сміх той був на межі з істерикою.
— Ти звинувачуєш
мене
в самозакоханості, коли кожна твоя дія була в інтересах твого власного захисту — і до біса життя інших?
— А ти, — сказав він, нахиливши до неї голову. — Ти так заклопотана своїми особистими трагедіями, що тобі ніколи не спадало на думку запитати, як я опинився в ярмі у такого огидного господаря…
— Я що, жаліти тебе повинна? — огризнулася вона. — Ти, який, без сумніву, страждає зараз від наслідків власних гріхів, заманив мене як жертовне ягня в цю ганебну угоду, наче найогидніший шахрай. Прикриваючись дружбою, ти надіслав мені чарівний одяг. Ти змусив мене повірити, що допомагаєш мені, що ти дбаєш про мене...
— Я не робив нічого подібного, — сказав він, відводячи погляд. — Ти зробила висновки, які найкраще підходили тобі, і ось результат. Я не винен у твоїй наївності.
Алізе була приголомшена.
— Як? Як ти можеш не відчувати жодних докорів совісті за те, що зробив?
Він повернувся до неї обличчям.
— Чому ти продовжуєш поводитися так, ніби у мене є
вибір
?
Алізе відступила назад, але Кір був незворушний.
Він наблизився до неї на відстань кількох сантиметрів, його блискучі очі роздивлялися її обличчя з новим завзяттям.
— Чи я здаюся тобі вільною людиною, яка хвалиться свободою своєї волі? Чи, може, ти думала, що після того, як я опустився до того, щоб виконувати огидні накази самого диявола, я мав би лише зазирнути у твої великі, як у лялечки, очі — і одразу ж моє життя зміниться?
— Ні, — прошепотіла вона. — Це не те, що я...
— Так, — тихо промовив він, і погляд його ненадовго спинився на її губах. — Гадаю, ти добре усвідомлюєш свою красу. Так само, як і мені добре відомі хитрощі диявола і слабкість людської плоті. Або ти думаєш, що я не знаю його планів? З тієї самої миті, як я тебе побачив, я здогадався про його гру — я знав, що він послав тебе до
мене
саме для того, щоб мучити мене, — ніби я можу піддатися спокусі твого образу та за мить підкорюся твоїм бажанням, забувши при цьому клятву, яку я підписав душею, і яка гарантує, що я пов’язаний з ним назавжди.
Ні
, я не піддамся твоїм чарам — і ти недооцінюєш мене, якщо думаєш, що так буде.
— Боюся, сер, що ви з’їхали з глузду, — сказала Алізе, і серце її шалено калатало в грудях. — Ви страшенно помиляєтесь щодо мене...
—
А ти маєш мене за дурня
, — гнівно промовив він, і спазм у його горлі на мить відволік її увагу. — Ця історія одночасно і прикра і знайома, і я вже знаю, чим вона закінчиться; більше того, я вже бачив наслідки твоїх спокус. Тільки сьогодні ввечері ти навпіл зламала хребет одному правителеві. Я не буду наступним.