Страница 13 из 103
Проте вона ніяк не відреагувала, коли дракон пролетів під нею, і видала лише приглушений крик, коли теплі руки Кіра обхопили її за талію, вихопивши з повітря, наче якусь мандрівну квітку. Він рішуче затягнув її на килим поруч із собою, де вона приземлилася, клацаючи зубами від холоду, а потім відвернувся від неї з неприємною квапливістю. Алізе спостерігала за всім цим, наче крізь туман, бо раптом відчула себе нездатною до емоцій. Вона відчувала себе ганчір’яною лялькою, яку не можна оживити.
Все здавалося безповоротно втраченим.
Хазана повісять. Король Заал був мертвий. Камран...
Камран був у небезпеці.
Королівські Провидці Ардунії були вбиті; на палац напали. Камран був поранений, коли вона покинула його — як він отримає швидку допомогу без Провидців? Як довго він залишатиметься беззахисним, перед тим, як вони зможуть зібрати новий склад жерців та жриць? Навіть Алізе, яка й сама стала свідком руйнації власного життя в ці останні години, ясно бачила, що Камран зазнав низки жахливих ударів.
Ніби смерті і ганьби діда було недостатньо, Алізе все ще подумки згадувала вираз обличчя Камрана, коли він зрозумів, що Хазан зрадив його, та коли він, здавалося, думав, що вона теж була зрадницею...
Ні
—
ні
, вона не могла цього витримати.
Кожна надія, яку вона донедавна потайки плекала у грудях, кожне зусилля, якого вона доклала за останні кілька років, щоб створити собі спокійне, захищене життя, кожна виснажлива праця, якій вона присвятила себе в надії забезпечити своє майбутнє…
Вона замкнула свій мозок від цих думок.
Якась несвідома частина Алізе розуміла, що якщо вона випустить на волю біль у грудях, то може не пережити цього. Набагато краще, думала вона, тримати його на припоні.
У будь-якому випадку, це диявол зробив це з нею — він розробив для неї грандіозні задуми тортур — і ось, цьому був доказ.
Його учень сидів поруч із нею.
— Ти нічого не скажеш? — промовив Кір, і голос його був незвичайно тихим.
Алізе відчула, що губи її заніміли.
— Не скажу.
— Взагалі не будеш говорити?
— Я не вийду за тебе заміж.
Кір зітхнув.
Удвох вони сиділи в жахливій тиші, і темрява огортала їх обох. Розкішне небо в той момент було її єдиною розрадою, бо навіть попри те, що вона дедалі відчайдушніше стискала зуби від крижаного повітря, Алізе відмовлялася бути незворушною перед опівнічним морем пітьми, яким вони, здавалося, пливли, і перед сяйвом зірок, що пропалювали отвори в небесах.
Це була звичка, яку Алізе вже давно опанувала.
Усвідомлення моментів втіхи навіть у вирі випробовувань часто допомагало їй заспокоїтися; адже в її житті були дні настільки похмурі, що Алізе доводилося рахувати власні зуби в роті, щоб пересвідчитися, що вона й досі має щось своє.
Тож вона взялася прислухатися до шурхоту вітру, усвідомила, що ніколи ще не бачила місяць так близько, в усій його неприхованій красі. Вона глибоко вдихнула, відчуваючи на язиці чистий холод, і підняла руку до ночі. Небо пропливало під її пальцями, наче кіт, який хоче, щоб його погладили.
— Забудь про це, — різко мовив Кір, порушуючи тишу. — Твої зусилля будуть марними.
Алізе на нього навіть не глянула.
— Я не розумію, про що ти говориш.
— Кидайся в небо скільки завгодно. Тобі не втекти. Я не дозволю тобі померти.
— Ти з усіма дівчатами говориш з такою палкою любов’ю? — спокійно запитала Алізе, хоча її кістки тремтіли від холоду. — Якщо я знепритомнію та знов упаду з дракона, то винним будеш тільки ти.
Кір видав звук, схожий на сміх, що швидко згас.
— Твоя перша спроба вже коштувала нам дорогоцінних хвилин. Якщо ти й далі продовжуватимеш кидатися за борт, то ми тільки відстанемо від графіка, і дракона мого ти дратуватимеш, а він на це не заслуговує. Йому давно вже пора спати, не треба його мучити.
— Обережніше, — сказала йому Алізе. — Ти у серйозній небезпеці, якщо кажеш, що тобі не байдужий цей дракон.
Кір зітхнув і відвернувся.
— А ти, здається, у великій небезпеці замерзнути до смерті.
— Це не так, — збрехала вона.
Без жодного слова він зняв своє важке, без будь-яких прикрас, чорне пальто — але коли він нахилився вперед, щоб накинути його на її плечі, Алізе зупинила цей порив однією рукою.
— Якщо ви думаєте, — сказала вона обережно, — що я ще коли-небудь прийму від вас одяг, то ви, сер, помиляєтесь.
Вона побачила невпевнений жест його рук, раптове напруження в щелепі.
— Цей одяг не несе жодної небезпеки. Це був лише прояв джентльменства.
Вона відчула іскру тепла біля грудей, і очі її розширились від здивування.
—
Джентльменства
? І часто ви плутаєте себе з джентльменом?
— З якою легкістю ти мене ображаєш, — сказав він, і в очах його з’явилася насмішка. — Якби на твоєму місці був хтось інший, я б його вже стратив.
— О боже, знов поезія. Чи ці ніжні зізнання мають на меті прихилити мене до вас?
Він боровся з посмішкою, проводячи рукою по волоссю, дивлячись на зорі.
— Скажи мені — чи то буде занадто з мого боку сподіватися, що ти не візьмеш за звичку бити мене по обличчю у майбутньому?
— Так.
— Ясно. Тоді подружнє життя буде саме таким, як я його собі уявляв.
— Дозволь мені бути відвертою: я тебе ненавиджу. Я скоріше вип’ю отруту, ніж вийду за тебе заміж, і мене дивує, що ти думаєш, ніби я можу навіть помислити про те, щоб підкоритися такому кошмару, коли ясно ж, що кожна твоя дія ґрунтується на вимогах самого диявола. Ти невиправний лиходій; я ніколи не зрозумію, як ти міг навіть сподіватися називатися джентльменом.
Кір надовго замовк.
Він не дивився їй у вічі, коли заговорив, навіть коли змусив себе посміхнутися.
— Тоді відкинемо церемонії. Обіцяю більше ніколи не намагатися бути джентльменом у твоїй присутності.
— Чи є сенс, сер, ставити собі за мету те, чого вже досягнуто?
Кір напружився перед тим, як раптово повернути до неї обличчя, його очі блиснули в місячному світлі чимось схожим на лють. Він нічого не сказав, але погляд його занадто повільно перемістився від її очей до губ, потім вниз по шиї, до вигину грудей, звуженню лінії її ледь помітного ліфа, потім нижче...
— Ти таки справжній мерзотник, — прошепотіла вона, не помічаючи, як почервоніла під його поглядом.