Це зіткане королівство

Розділ тридцять третій

КАМРАН ЗДРИГНУВСЯ.

Швачка встромила в нього ще одну шпильку, тихенько наспівуючи собі під ніс, поки працювала, смикаючи тут, заправляючи там. Жінка була або байдужою, або безсердечною, він ще не вирішив. Здавалося, її не хвилювало, що вона завдає йому болю, навіть коли він кілька разів просив її полишити ці непотрібні акти жорстокості.

Він подивився на швачку, стареньку жінку в оксамитовому котелку, таку маленьку на зріст, що ледве сягала йому до пояса, і яка тепер схилилася над ним на маленькому дерев’яному табуреті. Від неї пахло карамелізованими баклажанами.

— Мадам, — сказав він суворо. — Ми ще не закінчили?

Вона здригнулася від звуку його голосу, знову вколовши Камрана та змусивши різко вдихнути. Старша жінка блимнула на нього великими совиними очима, які завжди його бентежили.

— Майже завершила, сір, — мовила вона старечим голосом. — Уже майже готово. Ще кілька хвилин.

Камран беззвучно зітхнув.

Він ненавидів ці примірки й не розумів, навіщо були потрібні, коли він мав цілу шафу неношеного одягу, який підійшов би для вечірніх урочистостей.

У будь-якому разі це була справа рук його матері.

Принцеса перехопила його в ту саму мить, коли він переступив поріг палацу, не бажаючи слухати жодних заперечень. Незважаючи на протести Камрана, вона наполягала, що все, що король та його посадовці мають обговорити, може почекати, й що набагато важливіше бути належно вдягненим для гостей. Крім того, вона заприсяглася, що примірка займе лише мить.

Мить

.

Минула майже година.

Утім, цілком можливо, подумав Камран, що швачка зараз штрикає його на знак протесту. Принц не дослухався до матері після прибуття і навідріз відмовився йти з нею. Натомість залишив її з туманною обіцянкою повернутися. Ворога на полі бою він міг би зарубати мечем, але свою матір у присутності швачки в ніч балу…

Він не був належним чином озброєний проти такого супротивника, тому вирішив її ігнорувати.

Принц три години обговорював можливі мотиви туланського короля з Хазаном, своїм дідом і групою обраних чиновників. Коли нарешті повернувся до своєї гардеробної, мати кинула в нього лампою.

Камран дивом ухилився від снаряда, який упав на підлогу, спричинивши невелику пожежу. Принцеса повністю проігнорувала це, натомість підійшла до сина з несамовитим блиском в очах.

— Обережно, любий, — тихо сказала вона. — Твоє нехтування матір’ю дуже дорого коштуватиме.

Камран був зайнятий тим, що приборкував полум’я.

— Боюся, я не розумію твоєї логіки, — сказав він, спохмурнівши, — адже не можу уявити, щоб мені чогось коштувало уникати матір, яка так часто отримує задоволення від того, що намагається мене вбити.

Принцеса посміхнулася, хоча її очі спалахнули люттю.

— Два дні тому я сказала, що мені треба з тобою поговорити. Я два дні чекала на звичайну розмову зі своїм сином. Два дні мене ігнорували, хоча ти знайшов час, щоб провести цілий ранок з тіткою.

Камран насупився.

— Я не…

— Без сумніву, ти забув, — мовила вона, перебиваючи його. — Без сумніву, моє прохання вилетіло з твоєї гарненької голови в ту саму мить, як було вимовлене. Так швидко ти про мене забув.

На це Камран нічого не відповів, адже якщо вона справді просила приділити їй трохи часу, то зараз він не міг пригадати такого прохання.

Мати підійшла ближче.

— Незабаром, — мовила вона, — я стану єдиною, хто залишився у тебе в цьому палаці. Ти ходитимеш коридорами, без друзів і самотній, і тоді шукатимеш мене. Тобі знадобиться мати лише тоді, коли ти втратиш усе інше, а я не обіцяю, що мене буде легко знайти.

Камран відчув, як по його тілу пробігло неспокійне відчуття; передчуття, яке він не міг пояснити.

— Чому ти говориш такі речі? Про що ти кажеш?

Принцеса вже йшла геть, не промовивши більше жодного слова. Камран рушив за нею, але його зупинила швачка, мадам Незрін, яка увійшла до гардеробної одразу після того, як вийшла його мати.

Камран знову здригнувся.

Навіть якщо він на це заслужив, усе ж він не вважав, що мадам Незрін дозволено безкарно його штрикати. Поза сумнівом, вона мала це знати.

Вона, найбільш довірена королівська швачка, працювала з королівською сім’єю ще з початку правління його дідуся. Насправді Камран часто дивувався, як швачка ще не осліпла.

Але, можливо, й осліпла.

Це пояснило б появу безглуздих костюмів, які він постійно знаходив у своєму гардеробі. Її ідеї були гарно втілені, але застарілі, неначе це був одяг з іншого століття. Тож Камран, котрий погано розумівся на моді та тканинах, розумів лише те, що йому не до вподоби його одяг. Він не мав жодних інших пропозицій і відчував себе безсилим перед обличчям такої важливої проблеми, яка доводила його до божевілля. Здається, сам факт одягання не повинен викликати в людині такі муки?

Навіть зараз вона вдягала його в шари шовкової парчі, підперізуючи довгі смарагдові шати на талії ще одним шовком, цього разу бісерним поясом, настільки обтяженим коштовностями, що його довелося пришпилити. Біля його горла було ще більше жахливої тканини: напівпрозорий блідо-зелений шарф, майстерно зав’язаний вузлом, груба шовкова сітка, наче наждачний папір, прилягала до його шкіри.

Принаймні його сорочка була виготовлена зі звичного льону.

Одного разу, відволікшись, він сказав матері, що шовк звучить чудово, і тепер усе, що він носив, було зроблено з цієї огидної тканини.

Шовк, як виявилося, був не м’який і зручний матеріал, якого він очікував. Ні, це була шумна, бридка тканина, яка подразнювала його шкіру. Хрусткий, жорсткий комір мантії впився йому в горло, немов вістря тупого ножа. Він різко відвернув голову, несила більше залишатися нерухомим, поплатившись за свою нетерплячість ще однією голкою в ребро.

Камран скривився. Принаймні біль добре відволікав його від зловісних прощальних слів матері.

Сонце почало спускатися небом, пронизуючи рожевим і помаранчевим світлом ґратчасті вікна гардеробної, геометрична перфорація яких створювала калейдоскоп довга­с­тих форм на стінах і підлозі, даючи йому змогу зосере­дити на чомусь погляд і думки.

Гості скоро почнуть прибувати до палацу, і занадто скоро йому доведеться вітати їх. Зокрема, одного.

Неначе він недостатньо настраждався сьогодні.

Новини з Тулану були не такими тривожними, як очіку­вав Камран, утім, набагато гіршими, ніж хотілося.

— Міністре, нагадай мені ще раз, якого взагалі біса цього чоловіка було запрошено?