Страница 96 из 122
Її коробка і сумка з глухими ударами впали на підлогу. Алізе втримала рівновагу, обернувшись, і побачила міс Худу, котра припала спиною до зачинених дверей із заплющеними очима, намагаючись віддихатися.
— Ніколи, — сказала міс Худа, усе ще намагаючись дихати. — Ніколи, ніколи не з’являйся без попередження.
Ніколи
. Зрозуміло?
— Мені дуже шкода, міс. Я не знала…
— Я змогла організувати нашу останню зустріч, бо вдала, що маю мігрень у той вечір,
знаючи
, що сім’ю запросили на вечерю. Але сьогодні
всі
вдома і готуються до балу, тому моя покоївка мала прийти до тебе, щоб забрати сукню, і,
о
, якщо мама дізнається, що я найняла тебе пошити мені сукню, я перетворюся на скривавлений мішок, що корчиться на вулиці, адже вона
буквально
повідриває всі мої кінцівки.
Алізе кліпнула. Носта у відповідь не випромінювала ні тепла, ні холоду на її шкірі, тож вона не розуміла відсутності реакції.
— Звісно, ви не… Ви ж не мали на увазі, що вона
буквально…
— Я мала на увазі саме те, що сказала, — огризнулася міс Худа. — Мати — це втілення диявола.
Алізе, яка знала диявола особисто, насупилася.
— Пробачте, міс, але це не…
— Господи, але як мені вивести тебе з дому? — міс Худа провела руками по обличчю. — До батька з хвилини на хвилину мають прийти гості, і якщо хоч один з них побачить тебе — якщо навіть слуга побачить тебе, — о, небеса, мати точно вб’є мене вві сні.
Носта знову не відреагувала, і на одну жахливу мить Алізе здалося, що предмет зламався.
— О, це погано, — сказала міс Худа. — Це дуже, дуже погано…
Носта раптом стала теплою.
Значить, не зламана.
Алізе відчула хвилю полегшення, яка швидко змінилася переляком. Якщо маленька скляна куля не зламалася, то, можливо, це міс Худа не впевнена у правдивості своїх тверджень. Можливо, з тривогою подумала Алізе, молода жінка не була до кінця впевнена, чи не вб’є її мати одного дня.
Алізе розглядала налякану, змучену дівчину, що стояла перед нею, і розмірковувала, чи на міс Худу не чатує вдома більша небезпека, аніж вона про це говорить. Вона знала, що мати дівчинки поводиться відверто жорстоко, але міс Худа ніколи раніше не стверджувала, що ця жінка становить фізичну загрозу.
Алізе тихо запитала:
— Ваша мати справді така жорстока?
— Що? — міс Худа підвела очі.
— Ви… ви щиро хвилюєтеся, що ваша мати може вас вбити? Адже, якщо ви вважаєте її серйозною загрозою вашому жит…
— Перепрошую? — міс Худа мала ошелешений вигляд. — Ти що, зовсім не розумієш, коли перебільшують? Звісно, я не боюся, що моя мати може мене вбити. Я панікую. Хіба мені не можна трохи прикрасити правду, коли я в паніці?
— Я… так, — мовила Алізе, тихо прочистивши горло. — Я лише мала на увазі… Лише хотіла з’ясувати, чи ви справді боїтеся за своє життя. Приємно знати, що це не так.
Після цього міс Худа несподівано замовкла.
Вона довго дивилася на Алізе так, ніби та була не людиною, а загадкою. Це був недоброзичливий погляд, від якого Алізе відчувала себе явно некомфортно.
— І що, скажи на милість, — нарешті запитала міс Худа, — ти збиралася із цим робити?
— Перепрошую?
— Якби я тобі сказала, — мовила міс Худа, зітхнувши, — що моя мати насправді збирається мене вбити, що б ти робила із цим? Я питаю лише тому, що на якусь мить ти здалася достатньо рішучою. Ніби у тебе є план.
Алізе відчула, що почервоніла.
— Ні, міс, — мовила вона тихо. — Абсолютно ні.
— Ти ж мала план, — наполягала міс Худа, її недавня паніка зникла. — Немає сенсу заперечувати, тож розповідай. Хочу послухати. Розкажи про свій план мого порятунку.
— Я не мала плану, міс. Я просто… я просто задумалася.
— То ти визнаєш це? У тебе була думка врятувати мене з лап безжальної матері?
Алізе опустила погляд, не промовляючи жодного слова. Вона вважала міс Худу невимовно жорстокою.
— Що ж, дуже добре, — мовила молода жінка, театрально падаючи в крісло. — Тобі не обов’язково вимовляти це вголос, якщо зізнання видається таким нестерпним. Мені просто цікаво. Зрештою, ти мене майже не знаєш, тому мені цікаво, чому тобі не байдуже.
Носта випромінювала тепло.
Приголомшена, Алізе сказала:
— Ви дивуєтеся, чому мене хвилює, що ваша мати може вас вбити?
— Хіба я не це щойно сказала?
— Ви… ви це серйозно, міс? — Алізе знала, що міс Худа говорила серйозно, але чомусь не могла не запитати про це.
— Звісно, — міс Худа сіла рівніше. — Чи я коли-небудь здавалася тобі схильною до хитрощів? Насправді я відома своєю прямотою і смію припустити, що мама ненавидить цей мій недолік навіть більше, ніж мою фігуру. Вона каже, що мій рот і стегна — це витвір тієї
іншої жінки.
Так вона, звісно, називає мою біологічну матір.
Коли Алізе нічого не відповіла на очевидну спробу міс Худи шокувати її, молода жінка підвела брови.
— Ти справді не знала? Тоді ти будеш єдиною людиною в Сетарі, яка не знає про моє походження, адже це ганебна історія, позаяк мій батько відмовився приховувати свої гріхи від суспільства. Я незаконнонароджена, позашлюбна дитина дворянина і куртизанки. Не секрет, що я ніколи не була потрібна жодній з моїх матерів.
Алізе і далі мовчала. Вона не наважувалася промовити й слова.
Удавана байдужість міс Худи була такою очевидною, що було боляче її спостерігати. Алізе не знала, чи варто струснути дівчину, чи обійняти її.
— Так, — нарешті мовила Алізе. — Я знала.
Вона побачила проблиск емоцій в очах міс Худи, щось схоже на полегшення, яке миттєво зникло. Серце Алізе відразу пом’якшало до дівчини.
Міс Худа непокоїлася.
Вона хвилювалася, що Алізе не знала про її походження, боялася, що найнижча служниця дізнається про це і суворо засудить її. Зчинена сцена насправді була спробою випередити події, щоб уберегтися від болісної відмови від доброти чи дружби, коли стає відомо про її походження.
Алізе розуміла цей страх занадто добре.
Але те, що міс Худа опустилася до того, щоб перейматися нікчемною думкою служниці у сноді, показало Алізе глибину невпевненості молодої жінки. Вона закарбує в пам’яті цю інформацію і ще не скоро забуде.
Алізе тихо мовила:
— Я б знайшла спосіб вам допомогти.
— Перепрошую?
— Якби ви мені сказали, — пояснила Алізе, — що ваша мати насправді збирається вас убити. Я б знайшла спосіб захистити вас.
— Ти? — міс Худа засміялася. —
Ти