Страница 95 из 122
Розділ тридцять другий
АЛІЗЕ КИНУЛА СУМКУ на землю біля входу для прислуги до Фоллад Плейс, прагнучи хоч на мить позбутися багажу. Однак велику коробку, в якій лежала її сукня, вона лише перекладала у втомлених руках, не бажаючи ставити її на землю без крайньої потреби.
Довгий день був ще далекий від завершення, але навіть перед обличчям численних труднощів Алізе не втрачала надії. Після ретельного обмивання в хамамі вона відчувала себе зовсім новою. Її підбадьорювало усвідомлення того, що її тіло вже не буде змучене нескінченними годинами каторжної праці. Проте важко по-справжньому радіти перепочинку, позаяк Алізе знала: якщо сьогодні ввечері справи підуть погано, то вона муситиме знову шукати подібну роботу.
Дівчина переступила з ноги на ногу, намагаючись заспокоїти нерви.
Ще вчора ввечері Фоллад Плейс здався їй страшенно дивовижним, але у призахідному світлі дня він видавався ще більш приголомшливим. Раніше Алізе не помічала, наскільки розкішними були навколишні сади, якими гарними й доглянутими, а тепер шкодувала, що взагалі звернула увагу на ці деталі.
Алізе не хотіла тут бути.
Вона якомога довше уникала цього останнього, неминучого на сьогодні завдання: прийти у Фоллад Плейс лише для того, щоб повернути міс Худі незакінчену сукню і з гідністю прийняти докори та побиття, які вона, без сумніву, отримає. Сказати, що вона зовсім не прагнула цього, було б, мабуть, применшенням істини.
Алізе вже постукала у двері, після чого її привітала місіс Сана, яка дивом не прогнала зухвалу служницю у сноді, що вимагала аудієнції з молодою господинею дому. Однак вона зажадала дізнатися мету візиту, на що Алізе відповіла відмовою, сказавши лише, що їй потрібно поговорити особисто з міс Худою. Економка занадто довго дивилася на красиву коробку з одягом в руках Алізе і, безсумнівно, вигадала власне, більш задовільне пояснення візиту дівчини, яке Алізе навіть не намагалася спростувати. Тепер вона нетерпляче чекала на міс Худу, яка мала прийняти її з хвилини на хвилину. Попри нестерпний холод, Алізе була готова чекати, якби молода міс відлучилася на цілий день, але й тут їй несподівано пощастило. Насправді, незважаючи на нещодавні виклики, з якими вона зіткнулася: її ледь не вбили, вона втратила роботу та раптово зосталася без даху над головою, вона також відчувала, що їй якимось малоймовірним чином пощастило. Розмірковуючи над цим, Алізе виявила вагомі підстави для оптимізму — дві найбільш переконливі причини для цього.
По-перше, її шия і руки загоїлися, що вже само по собі було приводом для святкування, оскільки вона не лише відчула полегшення від того, що позбулася коміра на горлі й знову могла повноцінно користуватися своїми пальцями, але й тому, що полотняні пов’язки почали свербіти й легко бруднилися, через що вона турбувалася більше, ніж слід було б. По-друге, Хазан залишив їй приголомшливу сукню для сьогоднішнього балу, що не лише заощадить час і можливі витрати на пошиття такого складного виробу за короткий час, але й позбавить її необхідності шукати безпечне місце для роботи. Це вже не кажучи про те, що сукня була просякнута магією — магією, яка начебто мала приховати її особистість від усіх, хто бажає їй зла.
Це
була, мабуть, найбільша удача з усіх.
Знаючи, що не зможе вдягнути сноду на королівський бал, Алізе вирішила просто тримати очі опущеними протягом усього вечора, підводячи їх лише в разі потреби. Таке рішення було значно кращим.
І все ж вона хвилювалася, адже знала, що вбрання було напрочуд рідкісним екземпляром. Навіть королівські особи Ардунії не носили магічного вбрання, хіба що на полі бою, та й то захист, який воно могло надати, був обмеженим, позаяк не існувало магії достатньо сильної, щоб відігнати смерть. До того ж забезпечувала індивідуальний захист власникові одягу надзвичайно складна техніка, яку міг виконати лише досвідчений Провидець, яких було небагато.
Алізе давно знала, що магію видобувають так само, як і будь-яку іншу корисну копалину: безпосередньо із землі. Вона не зовсім розуміла, звідки імперія бере свою дорогоцінну сировину, адже це робили не лише у відносній таємниці, але вона також відрізнялася від тієї магії, яку Алізе потребувала з Арійських гір. Те, що належало її предкам, вважали більш рідкісною породою, і хоча протягом тисячоліть глиняні доклали чимало зусиль, виявилося, що дістати цей таємничий матеріал неможливо.
Проте всі види ардунійської магії існували лише в невеликих кількостях і не були призначені для необізнаних, оскільки вони легко вбивали будь-кого, хто невміло поводився з цими особливими речовинами. Тому і Провидців було доволі небагато. Ардунійських дітей майже не навчали магії, тільки якщо вони не виявляли щирого інтересу до пророцтв, і щороку лише кілька обраних відбирали для вивчення цього вміння.
Алізе не могла уявити, як Хазан зміг роздобути такі рідкісні речі для неї. Спочатку носта, а тепер сукня?
Вона зробила ще один глибокий вдих, видихаючи в морозне повітря. Сонце розбивалося об обрій, розпорошуючи на пагорбах колір та забираючи із собою ті крихти тепла, що ще лишилися на небі.
Алізе чекала вже щонайменше тридцять хвилин, стоячи надворі в тонкому жакеті та з вологим волоссям. Без шапки чи шарфа, щоб прикрити замерзлі кучері, вона тупотіла ногами, насупившись на призахідне сонце й переймаючись хвилинами, що залишилися до кінця дня.
Землю під ногами густо встеляло гниле пурпурове листя, яке, здавалося, тільки нещодавно опало з дерев у невеличкому лісі, що оточував розкішний будинок. Оголені примарні гілки тремтливо вигиналися одна до одної, звиваючись усередину, немов криві ніжки багатолапого павука, що має намір зжерти свою здобич.
Саме тоді, коли Алізе намалювала цей тривожний образ у своїй уяві, важкі дерев’яні двері зі скреготом відчинилися, демонструючи роздратоване обличчя і заклопотану постать самої міс Худи.
Алізе зробила реверанс.
— Добрий де…
—
Жодного звуку,
— різко сказала молода жінка, хапаючи Алізе за руку і затягуючи її всередину.
Вона ледь встигла підхопити із землі свою сумку, перш ніж вони рушили, несамовито несучись через кухню та коридори. Громіздкий багаж Алізе стукався об стіни та підлогу, коли вона намагалася встигнути за різкими та рвучкими рухами міс Худи.
Коли вони нарешті зупинились, Алізе подалася вперед, трохи похитуючись. Двері зачинилися.