Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 91 из 122

Алізе втупилася в коробку, страх пронизував її з тривожною швидкістю. Вона боялася навіть доторкнутися до пакунка.

Вона поволі ковтнула.

— Мій… мій друг назвав своє ім’я?

— Ні, дівчино. — Здавалося, що Дін почав нарешті усвідомлювати, що щось не так. — Невже мій опис молодого чоловіка не викликав у твоїй пам’яті відповідних асоціацій? Він сказав, що все це мало стати для тебе приємною несподіванкою. Зізнаюся, мені це здалося… дуже веселим.

— Так. Авжеж, — Алізе натягнуто розсміялася. — Дякую вам. Я лише трохи… я лише трохи здивована, розумієте. Я зовсім не звикла отримувати такі екстравагантні подарунки й боюся, що не знаю, як їх належно приймати.

Дін оговтався, і цього разу його очі засяяли яскравіше.

— Звісно, дівчино. Я все розумію.

Запанувала тиша, під час якої Алізе закріпила на обличчі усмішку.

— Коли, ви сказали, мій друг приходив, щоб доставити пакунок?

— О, я точно не пам’ятаю, — відповів Дін, звівши брови. — Гадаю, це було десь пізно вранці.

Пізно вранці.

Неначе опис незнайомця був недостатнім доказом, тепер Алізе остаточно переконалася, що пакунок приніс не принц, адже саме в той час він перебував у Будинку Баз. Була лише одна людина, яка могла б зробити це для неї, якби не одне ускладнення…

У Хазана не блакитні очі.

Звісно, існувала ймовірність, що аптекар помилився. Можливо, Дін обмовився або бачив Хазана при іншому світлі. Зрештою, Хазан був високим, тож цей опис підходив. Хоча Алізе усвідомлювала, що не знає про нього достатньо, щоб з упевненістю судити, чи носить він цікаві капелюхи.

І все ж цей варіант видавався найправдоподібнішим.

Хазан сказав, що наглядатиме за нею, чи не так? Хто б ще так пильно стежив за її пересуванням, хто б ще був таким щедрим до неї?

Алізе знову поглянула на красивий пакунок, на його бездоганне пакування. Обережно провела пальцем по рельєфних краях кришки, по шовковистій жовтій стрічці, що перев’язувала коробку посередині.

Алізе точно знала, що це таке, це була її робота — знати, що це таке. І все ж це здавалося неможливим.

— Ти не хочеш відкрити її, дівчино? — Дін усе ще дивився на неї. — Визнаю, мені й самому страшенно цікаво.

— О, — зітхнула вона тихо. — Так. Гаразд.

Її пронизувало хвилювання від передчуття — страх і трепетне збудження, порушуючи будь-яку подобу спокою, яку нещодавно набуло її тіло.

З надзвичайною обережністю вона потягнула за стрічку і підняла важку кришку, випустивши на волю ніжний, напівпрозорий папір, який при цьому зашелестів. Дін забрав кришку з її тремтливих рук, і Алізе зазирнула в коробку широкими дитячими очима, відшукавши в її глибині елегантну дивовижну сукню.

Вона почула, як Дін зітхнув.

Спершу вона побачила лише шари напівпрозорого шовкового шифону блідо-лавандового відтінку. Відсунула обгортку, обережно піднявши тонкий шовковий виріб до світла. Сукня плавно збиралася по корсету і стягувалася на талії, а на плечах замість рукавів була прикріплена довга прозора накидка. Шепіт спідниці відчувався в її руках, як вітер, що прослизав крізь пальці, наче м’який бриз. Сукня була елегантною без зайвого хизування, ідеальним балансом усього, що вона потребувала для цього вечора.

Алізе здавалося, що вона заплаче.

Вона могла б замерзнути в цій сукні до півсмерті, але не вимовила б ані слова нарікання.

— Тут картка, дівчино, — тихо промовив Дін.

Алізе підвела на нього очі й, узявши з простягнутої руки картку, швидко сховала її в кишеню. Вона вирішила попрощатися з власником крамниці, щоб прочитати записку якомога далі від його допитливих очей, але її зупинив дивний вираз його обличчя.

Дін здавався… задоволеним.

У м’якості його виразу обличчя вона побачила, що він вважав її одержувачкою романтичного жесту. Вона усвідомила, що він не бачив її обличчя повністю, і в результаті аптекар міг лише здогадуватися про її вік. Без сумніву, чоловік припустив, що Алізе трохи старша, ніж було насправді, що вона, можливо, коханка одруженого вельможі. За будь-яких інших обставин це було б дуже неприємним припущенням, яке зробило б її в очах суспільства звичайнісінькою розпусницею.

Здавалося, Дін не заперечував.

— Я не настільки жалюгідний, щоб заздрити твоєму щастю, — сказав він, прочитавши розгубленість на її обличчі. — Можу лише уявити, як важко тобі, мабуть, живеться.

Алізе відступила, така вона була здивована.

Він не міг бути ще далі від правди, і все ж його щирість зворушила і значила для Алізе більше, ніж вона могла сказати. Насправді вона раптом відчула, що не може дібрати потрібних слів.

— Дякую, — усе, на що Алізе спромоглася.

— Я розумію, що ми незнайомці, — сказав Дін, легенько прочищаючи горло, — і, можливо, тобі здасться дивним, що я таке кажу, але я із самого початку відчув якусь спорідненість з тобою, дівчино.

— Спорідненість? — здивовано запитала вона. — Зі мною?

— Так, — він коротко засміявся, але його очі потемніли від якихось незбагненних емоцій. — Я теж відчуваю, що змушений приховувати від світу те, ким є. Це важко, чи не так? Завжди турбуватися, як тебе сприйматимуть таким, яким ти є, завжди гадати, чи приймуть тебе, якщо будеш самим собою?

Алізе відчула раптовий прилив тепла за очима, несподіваний сплеск емоцій.

— Так, — тихо сказала вона.

Дін усміхнувся, але все ще напружено.

— Можливо, тут, між нами, двома незнайомцями, не буде такого страху.

— Можете на це покластися, — без вагань відповіла Алізе. — Будемо чекати того дня, коли ми всі зможемо зняти наші маски, сер, і жити у світлі без страху.

Простягнувши руки, Дін затиснув її долоні між своїми в дружньому жесті, від якого її серце переповнилося почуттям. Вони ще довго стояли так, перш ніж повільно розступилися.

Дін мовчки допоміг їй зібрати речі, й, лише коротко кивнувши, вони попрощалися.

Коли вона виходила, тихенько задзвенів дзвінок.

Лише на півдорозі, коли її серце і розум були повністю зайняті думками про непередбачуваного аптекаря, вагою переповненої сумки і великою, громіздкою коробкою, в якій лежала її шовкова сукня, вона згадала про картку.

Від несподіванки Алізе впустила свою сумку на землю. Вона витягла з кишені невеликий конверт і розірвала цупкий папір. Її серце калатало.

Вона ледве могла дихати, переглядаючи коротку записку, різкі, упевнені розчерки тексту.

Одягніть це сьогодні ввечері, й васпобачать лише ті, хто бажає вам добра.