Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 88 из 122

У будь-якому разі їхні світи не мали жодної надії перетнутися на такому заході, вона не має жодного приводу бачитися з ним.

Алізе не знала всього масштабу плану Хазана щодо її втечі, але сумнівалася, що він пов’язаний із самим святкуванням. Принц, для якого влаштували бал, без сумніву, братиме в ньому активну участь.

Ні, вони точно більше не побачаться.

Ця незаперечність викликала в Алізе гострий біль, який вона не могла розшифрувати. Це була чи то туга, чи то скорбота, а можливо, ці два почуття були тотожні, розсічені кінці одного меча.

О, яке це мало значення?

Вона зітхнула, відійшовши вбік, щоб уникнути трьох дівчат, які ганялися одна за одною в натовпі, й крадькома подивилася у вікно, до якого її притиснули.

Біля високого прилавка сиділи діти, і кожен наминав сендвіч з гранатовим морозивом — рум’яні ласощі були затиснуті між хрусткими скибочками свіжоспечених вафель. Дорослі стояли поруч, усміхалися і сварилися, вити­раючи липкі роти й заплакані щоки дітей, яких вдавалося спіймати, тоді як інші несамовито бігали по крамниці, порпаючись у кришталевих ванночках, переповнених фруктовими ірисками й різноколірними марципанами, льодяниками й нугою у вигляді пелюсток троянди.

Алізе чула крізь скло їхній приглушений сміх.

Вона міцніше стиснула свою валізу, напружуючись, коли відчула щем у серці. Алізе теж колись була дитиною і мала батьків, які балували її так само. Як добре, коли тебе люблять, гадала вона. Як же це важливо.

Допитлива маленька дівчинка зловила її погляд і помахала рукою.

Алізе несміливо помахала у відповідь.

Вона була бездомною. Безробітною. Усе, що мала в цьому світі, носила в потертій сумці, кількість її монет ледве сягала двох мідяків. Вона не могла ні на що і ні на кого розраховувати, крім себе самої, і цього мало б бути достатньо.

Їй завжди має бути цього достатньо.

Навіть у найвідчайдушніші моменти, зазираючи в глибини себе, Алізе знаходила наснагу рухатися вперед. Вона черпала надію в гостроті свого розуму, у спроможності власних рук, у витривалості свого незламного духу.

Її ніщо не зламає.

Вона не дозволить.

Настав час шукати порятунку від страждань, що випали на її долю. Хазан допоможе, але спершу їй треба прокласти шлях через своє скрутне становище.

Їй потрібно скласти план.

Де вона могла б знайти необхідні тканину та ідеї, щоб пошити собі сукню? У неї було б більше грошей, якби тільки міс Худа заплатила їй аванс за п’ять суконь, які вона замовила. Натомість молода жінка чекала, щоб побачити, як перед сьогоднішнім балом Алізе переробить тафту, яка зараз лежала зім’ята в її сумці.

Алізе зітхнула.

Два мідяки — це все, що у неї залишилося, і за них вона майже нічого не могла купити у торговців тка­нинами.

Скривившись, вона попрямувала далі, її розум і далі працював. Літній чоловік з клочкуватою бородою і білою чалмою промчав повз неї на яскраво-синьому велосипеді, різко зупинившись менш ніж за шість метрів від неї. Вона спостерігала, як він підняв своє вузьке тіло із сидіння, витягнув з кошика вивіску і почепив дерев’яну дошку на передню частину воза, що стояв поруч.

«Дантист» — було написано.

Помітивши її погляд, він покликав її ближче, запропонувавши знижку на пару третіх молярів.

Алізе майже усміхнулася і похитала головою, дивлячись навколо себе з відтінком смутку. Вона вже кілька місяців жила в цьому королівському місті, але ще ніколи не бачила його таким, як зараз, у найдинамічніший, найчарівніший час. Трубадури стояли із сантуром і сетаром, граючи на вулиці музику, що переповнювала її серце емоціями. Вона щиро усміхалася, дивлячись на веселих пішоходів, які мимохідь пританцьовували та плескали в долоні, коли проходили повз.

Усе її життя раптом здалося Алізе дивним — дивним тому, що звуки й сцени, які оточували, були непоєднуваними й життєствердними.

Доклавши певних зусиль, Алізе боролася з виром емоцій, що загрожував перевернути її свідомість, і зосереди­ла свої думки на численних справах, що чекали на неї попереду. Цілеспрямованими кроками вона пройшла повз кондитерську і галасливого мідника по сусідству. Промчала повз запилену крамницю килимів, різноколірні рулони яких були складені до стелі й висипалися із дверей, потім повз пекарню з відчиненими вікнами, і в ніс їй вдарив неземний аромат свіжого хліба.

Раптом вона сповільнилася — її погляд на мить затримався на великих мішках з борошном біля дверей.

Алізе могла виготовити вбрання майже з будь-чого, але навіть якби їй вдалося роздобути достатньо низько­якісної тканини, поява на балу в мішковині перетворила б її на невеличке видовище. Якщо вона хотіла зникнути, то мусила мати такий самий вигляд, як і всі присутні, а це означало, що вона не повинна одягати щось зовсім незвичне.

Вона завагалася, якусь мить оцінюючи себе.

Алізе завжди ретельно дбала про свій одяг, якого було небагато. Утім, навіть попри це, її ситцева робоча сукня була майже повністю зношена. Сіра одежина завжди була тьмяною, але зараз вона здавалася ще старішою, вицвілою і обвислою від безперервного носіння. Вона мала ще одну запасну сукню, але їй не треба було на неї дивитися, щоб зрозуміти, що вона була в такому самому стані. Панчохи, однак, були ще придатні для носіння. Черевики теж міцні, хоча й потребували чищення, щоправда, треба було залатати дірку на одному носку.

Алізе прикусила губу.

У неї не залишилося вибору. Її марнославство неможливо було помилувати. Їй просто доведеться розпороти одну зі своїх сірих суконь і перешити її, сподіваючись, що у неї вистачить тканини зробити все як слід. Можливо, їй навіть вдасться переробити рештки розірваного фартуха на пару простих рукавичок… якби тільки вона змогла знайти безпечне місце для роботи.

Вона зітхнула.

Спочатку вирішила відвідати місцевий хамам. Вона могла собі дозволити помитися і відмокнути, оскільки ціни на лазню завжди були прийнятними для бідних, але…

Алізе раптом зупинилася.

Вона помітила аптеку. Знайомі обриси крамниці прикували Алізе і змусили замислитися над своїми по­в’язками.

Вона обережно доторкнулася до тканини на шиї.

Дівчина не відчувала болю в руках і горлі принаймні кілька годин. Якщо було ще зарано знімати пов’язки повністю, то, либонь, можна було б зняти їх хоча б на вечір, чи не так? Адже вона неодмінно приверне до себе небажану увагу, якщо з’явиться з таким вочевидь понівеченим виглядом.