Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 86 из 122

Він не знав, йому було байдуже, він не з тих, хто ставить під сумнів пориви свого серця. Лише усвідомлював, що вона виявилася набагато кращою, ніж він міг сподіватися, і це змінило його: її розум такий же гострий, як і серце, її усмішка така ж приголомшлива, як і її сльози. Вона так багато страждала у своєму житті, що Камран не знав, чого очікувати. Принц би зрозумів, якби вона виявилася замкну­тою і цинічною, натомість дівчина випромінювала почуття, проживала кожну емоцію, милосердно даруючи себе.

Він усе ще відчував її тіло під своїми руками, аромат її шкіри наповнював його голову, кожну його думку. Його шкіра ставала гарячою від спогадів про її затамовані зітхання, про те, як вона м’якшала в його обіймах. Її смак.

Йому хотілося пробити кулаком стіну.

— Мій любий?

Камран отямився, різко вдихнувши.

— Пробачте мені, — мовив він, тихо прочищаючи горло. — Я зараз в полоні найбільш нестерпних людських страждань. Минулої ночі я погано спав, а сьогодні майже нічого не їв. Упевнений, що мій настрій покращиться після того, як ми насолодимося спільною трапезою. Може, піде­мо пообідаємо?

— О, мій любий, — тітка завагалася, збентежено звівши брови, — боюся, що ми повинні скасувати сьогоднішній обід. За тобою прийшов твій міністр.

Камран різко повернувся до неї.

— Хазан тут?

— Боюся, що так, — вона відвела погляд. — Він уже деякий час очікує і, наважуся сказати, не дуже цим задоволений. Каже, що в палаці вимагають твоєї присутності. Гадаю, щось пов’язане з балом.

— О, — Камран кивнув. — Авжеж.

Брехня.

Якщо Хазан прийшов за ним особисто, а не довірився посланцю, значить, трапилося щось лихе.

— Шкода, — сказала тітка, намагаючись збадьоритися, — що твій візит був таким коротким.

— Будь ласка, прийміть мої найщиріші вибачення, — мовив Камран, опускаючи погляд. — Відчуваю, що сього­дні був для вас лише занудою і розчаруванням. — Вони зупинилися у парадній залі. — Чи дозволите ви мені компенсувати цей змарнований візит іншим?

Вона засяяла від радості.

— Звучить чудово, мій любий. Ти ж знаєш, що тобі тут раді в будь-який час. Потрібно лише назвати день.

Камран взяв руку тітки й поцілував, низько вклонившись перед нею. Коли він знову зустрівся з нею поглядом, вона почервоніла.

— Тоді до наступного разу.

—

Ваша високосте.

Камран повернувся на стурбований голос міністра. Хазан не зміг — та й не намагався в усякому разі — приховати свого роздратування.

Камран натягнуто посміхнувся.

— Господи, Хазане, ти що, сказився? Невже не можеш дозволити мені навіть попрощатися з тіткою?

Міністр пропустив це повз вуха.

— Карета чекає на вулиці, сір. Не хвилюйтеся за свого коня, я подбав про його безпечне повернення до палацу.

— Зрозуміло, — тихенько мовив принц. Він добре знав Хазана: щось точно було не так.

Один слуга подав його пальто, інший — речі. За якусь мить він попрощався з тіткою, пройшов короткий шлях до карети й вмостився на сидінні навпроти свого міністра.

Двері карети тільки-но зачинилися, як вираз Камранового обличчя спохмурнів.

— Розповідай, — сказав він.

Хазан зітхнув.

— Ми отримали звістку, сір, з Тулану.