Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 82 из 122

Вона відчула, як його руки обійняли її, сильні руки торкалися її тіла, намагаючись відшукати опору. Він пальцями креслив на ній мапу, поки не знайшов її обличчя, яке взяв у свої руки, зробивши відкриття, що змусило його застигну­ти на місці. Алізе відчула в ньому зміну, коли його пальці зустрілися зі сльозами, що повільно котилися по її щоках.

— Святі небеса, — прошепотів він. — Ви і справді боїтеся темряви. Ви дивна дівчина.

Вона відсунулася і витерла обличчя, зажмуривши очі.

— Мені лише потрібно зорієнтуватися. Моє… моє ліжко тут, а це означає, що двері просто… просто навпроти. Зі мною все буде гаразд, ось побачите.

— Я не розумію. З усіх речей у вашому житті, яких варто боятися… Я бачив вас у темряві раніше, і ви ніколи так не реагували.

— Тоді… — вона ковтнула, опановуючи себе, — тоді було не зовсім темно. Уздовж вулиць стоять газові ліхтарі. І місяць… місяць — велика розрада для мене.

— Місяць — велика розрада для вас, — повторив він тихіше. — Що за дивні речі ви говорите.

— Будь ласка, не дражніть мене. Ви ж обіцяли, що не будете.

— Я не дражню вас. Я констатую факт. Ви дуже дивна.

— А ви, сір, недобрий.

— Ви плачете в темній кімнаті завбільшки з мій великий палець, а двері — лише за кілька кроків від вас. Ви ж бачите, що поводитеся безглуздо.

— О, тепер ви просто жорстокий.

— Я чесний.

— Ви безпідставно злий.

— Злий? І це ви кажете людині, яка щойно врятувала вам життя?

— Урятувала мені життя? — сказала Алізе, сердито витираючи останні сльози. — Як легко ви себе вихваляєте. Ви навряд чи врятували мені життя.

— Хіба не врятував? Хіба ваше життя не було в небезпеці? Хіба не тому ви плакали?

— Звісно ж, ні, це б…

— Тоді ви погоджуєтеся з моєю думкою, — сказав він. — Що вам не загрожувала реальна небезпека. І що ви поводилися безглуздо.

— Я… — вона запнулася. Її рот розтулився. — О, ви жахлива людина. Зла, жахлива…

— Я надзвичайно щедра людина. Чи ви вже забули, як довго я дозволив вам сидіти на мені?

Алізе задихнулася.

— Як ви смієте…

Вона зупинилася, слова застрягли в її горлі від приглушеного звуку його сміху, відчутного тремтіння його тіла, коли він намагався його стримати.

— Чому ви так легко сердитеся? — сказав він, усе ще борючись зі сміхом. — Хіба не бачите, що ваше роздратування лише викликає у мене бажання провокувати вас дедалі більше?

Алізе заціпеніла, раптом відчувши себе дурною.

— Хочете сказати, що

дражнили

мене? Навіть після того, як я попросила не робити цього?

— Пробачте мені, — сказав він, і в його голосі все ще бриніла усмішка. — Так, я дражнив вас, але тільки сподіваючись, що це відволіче вас від страху. Тепер я бачу, що вам нелегко сміятися із себе. Або з інших.

— Ох, — зітхнула вона, відчуваючи себе маленькою. — Розумію.

Він торкнувся її, провів пальцями по її руці, залишаючи за собою палючий слід.

Алізе не наважувалася дихати.

Вона не знала, як і коли вони до цього дійшли, але за такий короткий час вона відчула себе ближчою до цього дивного принца, ніж будь-коли раніше до когось іншого. Навіть те, як він торкався її, було знайомим, його близькість була знайомою. Вона не могла пояснити чому, але поруч з ним відчувала себе в безпеці.

Без сумніву, це була заслуга ности, без якої вона ставила б під сумнів кожне його слово і вчинок. Зрештою, усвідомлення того, що все, сказане ним сьогодні, було правдою — що він шукав її захистити, нібито всупереч волі короля, — глибоко вразило Алізе. Річ була навіть не в тому, що він вродливий чи шляхетний, чи в тому, що виконував роль благородного принца…

Ні, її задоволення було набагато простішим.

Алізе вже давно була змушена жити в невизначеності та зневазі. До неї чіплялися і обпльовували, її били й ображали. В очах суспільства вона була нікчемою, її ледве визнавали за живу істоту, і більшість людей, яких вона зустрічала, швидко забували про неї.

Тож те, що він узагалі її помітив, було справжнім ­дивом.

Як

, дивувалася вона, цей принц виявився єдиним, хто побачив у ній щось варте уваги, щось, що слід запам’я­тати? Вона б ніколи не сказала цих слів уголос, але його знахідка — хай і небезпечна — означала для неї більше, ніж він міг би собі уявити.

Вона почула, як він перевів дух.

— Я дуже хочу, — тихо промовив він, — розповісти вам, про що я зараз думаю, але ви, ймовірно, подумаєте, що я перебільшую, навіть якщо я присягнуся, що це правда.

Алізе хотілося сміятися.

— Чи не здається вам, сір, що це хитрість робити таку заяву, коли ви добре знаєте, що я наполягатиму на вашому зізнанні? Чи не здається вам несправедливим перекладати весь тягар зацікавленості на мої плечі?

Настала тиша, під час якої Алізе подумала, що відчула його здивування.

— Боюся, що ви прийняли мене за іншу людину, — тихо промовив він. — Я не перекладаю тягар. Я не боюся наслідків чесності.

— Ні? — тепер вона нервувала.

— Ні.

— Ох, — зітхнула Алізе.

Принц подолав невеликий проміжок між ними, доки вони не опинилися небезпечно близько — так близько, що вона підозрювала, їй варто лише нахилити підборіддя, щоб їхні вуста торкнулися.

Вона не могла заспокоїти своє серце.

— Ви заполонили всі мої думки з першої зустрічі, — промовив принц. — Зараз у вашій присутності я почу­ваюся зовсім дивно. Здається, я міг би дістати для вас місяць, аби лише вберегти вас від сліз.

Носта знову тепло спалахнула на шкірі Алізе, і це лише підштовхнуло її серце до галопу, розігнавши потік почуттів по всьому тілу. Вона відчувала себе приголомшеною, надчутливою і все ще розгубленою. Лише смутно усвідомлюючи, що на неї чекає інший світ, чатує небезпека і невідкладність, яка тільки й дожидає, щоб вона виринула на поверхню.

— Скажіть мені своє ім’я, — прошепотів він.

Алізе повільно торкнулася пальцями його пояса, притиснувшись до його тіла. Вона почула його тихе дихання.

— Навіщо? — запитала вона.

Він ненадовго завагався, перш ніж відповісти:

— Я починаю боятися, що ви завдали мені непоправної шкоди. Хотів би знати, кого в цьому звинувачувати.

— Непоправної шкоди? Зараз ви, безумовно, перебільшуєте.

— Хотів би я, щоб це було так.

— Якщо це правда, сір, то на краще, якщо ми розійде­мося друзями, не знаючи імені одне одного, щоб позбавити себе подальшої шкоди.