Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 81 из 122

Якби її та принца застали наодинці в її кімнаті, вона могла б лише уявити, які наслідки чекали б на них обох. Правдоподібне пояснення здавалося неможливим.

Коли за секунду дверна ручка повернулася, вона відчула, як принц напружився від усвідомлення. Його рука міцно стиснула її талію, і серце Алізе закалатало ще сильніше.

Вона забула задути свічку.

Почувши, як двері зі скрипом відчинилися, Алізе завмерла. Вона не знала, кого пошлють її перевірити. Якщо це виявиться один з небагатьох слуг-джинів, її ілюзія невидимості не спрацює, оскільки діє тільки на глиняних. Вона також не знала, чи буде успішною її спроба поширити захист на принца, оскільки ніколи раніше так не робила.

До кімнати увійшла постать — не місіс Аміни, з полегшенням відзначила Алізе, а лакея. Його очі блукали кімнатою, і вона спробувала подивитися на простір його очима: позбавлений усіх особистих речей, за винятком маленького кошика із сухими квітами.

І свічки, клятої свічки.

Лакей зібрав квіти й попрямував до полум’я, хитаючи головою, з явним роздратуванням перед тим, як задути його. Безсумнівно, він замислився над тим, чи не планувала дівчина підпалити будинок, покидаючи його.

За мить він зник, грюкнувши за собою дверима.

От і все.

Випробування завершено.

Алізе мала б радіти своєму успіху, але маленька кімнатка на горищі без вікон раптом стала задушливо темною, і знайома паніка почала підступати до горла, стискаючи груди. Вона відчувала себе ніби на дні моря, поглинутою нескінченною ніччю.

Гірше того, вона зрозуміла, що не може поворухнутися.

Алізе відчайдушно кліпала, прагнучи змусити очі пристосуватися до непроглядної темряви й розширити зіниці, щоб відшукати бодай єдину іскру світла, але безрезультатно. Що більше вона зневірялася, то важче ставало зберігати спокій: вона відчувала, як серце калатає в грудях, а пульс тріпотить у горлі.

Принц несподівано поворухнувся, торкнувшись її, а його руки оповили її талію. Він злегка підняв її, щоб умоститися зручніше, але не доклав жодних зусиль, щоб утворити відстань між їхніми тілами.

Навпаки, він притягнув її ближче.

— Даруйте, — прошепотів він їй на вухо. — Але чи плануєте ви сидіти на мені вічно?

Алізе відчула легку млість, і вона не знала, чи звинувачувати в цьому темряву, чи принца, чия дедалі більша близькість почала діяти як парадоксальні ліки проти паніки. Його присутність якимось чином притупила найгостріше вістря її страху, наповнивши несподіваним спокоєм.

Вона поступово розслаблялася, повільно притискаючись до нього з несвідомим зусиллям. Він з легкістю забирав кожен сантиметр, яким вона поступалася, затягуючи її все глибше у своє тепло, усе міцніше у свої обійми. Незабаром тепло його тіла огорнуло її так міцно, що вона уявила собі, неначе крига в її венах почала танути, й вона ось-ось розпливеться калюжею біля його ніг. Алізе зітхнула без жодного звуку, зітхнула, відчуваючи, як полегшення розливається по її замерзлій крові. Навіть прискорений пульс почав заспокоюватися.

Вона не могла визначити, що це за ліки.

Лише знала, що він сильний — відчувала це навіть зараз. Його руки були міцними й дужими, а широкі груди — ідеальним місцем, щоб покласти голову. Алізе роками неймовірно втомлювалася, тож її охопило дивне бажання огорнути своє тіло заспокійливою вагою його рук і заснути. Вона хотіла заплющити очі й нарешті поринути в сон без страху, без турбот.

Вона так довго не почувала себе в безпеці.

Принц нахилився на сантиметр уперед, і його щелепа торкнулася її щоки, тверда і м’яка поверхні доторкнулися і віддалилися.

Вона відчула, як він видихнув.

— Я не маю найменшого уявлення, що ми робимо, — тихо промовив він. — Хоча, якщо ви хочете полонити мене, вам потрібно лише попросити. Я піду з власної волі.

Алізе мало не розсміялася, вдячна за перепочинок. Зосередила на принцові свою розколоту свідомість, дозволивши його голосу, його вазі скерувати її в потрібне русло. Він здавався їй таким дивовижно твердим, таким упевненим не лише в собі, але й у світі, який він захопив. Алізе, навпаки, часто відчувала себе кораблем, що загубився в морі, який кидало під час кожного шторму і який щоразу ледве уникав катастрофи. Тоді її вразила дивна думка: вона могла б назавжди уникнути корабельної аварії, якби мала такий якір, що утримував би її на плаву.

— Якщо я вам дещо скажу, — прошепотіла Алізе, несвідомо обхопивши рукою його передпліччя. — Обіцяєте не дражнити мене?

— Звісно ж, ні.

Вона видала звук, щось жалібне.

— Ну гаразд, — він зітхнув. — Кажіть.

— Я трішки боюся темряви.

Минула мить, перш ніж він мовив:

— Перепрошую?

— Ціпенію, насправді. Я ціпенію від темряви. Зараз я відчуваю себе майже паралізованою.

— Ви ж не серйозно.

— Цілком.

— Ви вбили п’ятьох людей минулої ночі, у темряві, і очікуєте, що я повірю в ці нісенітниці?

— Це правда, — наполягала вона.

— Зрозуміло. Якщо ви вигадали цю брехню лише для того, щоб захистити свою скромність, то знайте, що вона лише принижує ваш інтелект, адже брехня надто слабка, щоб у неї повірили. Краще б ви просто визнали, що я вас приваблюю і хочете бути поруч зі мною…

Алізе вигукнула на знак протесту, настільки злякавшись, що підскочила і спіткнулася, оскільки її пошкоджене коліно залишалось зафіксованим в одному положенні занадто довго. Вона вдарилася об свою стару розкла­дачку і придушила крик, вчепившись обома руками в тонкий матрац.

Серце в її грудях забилося сильніше.

Вона несамовито затремтіла, відчуваючи, як її тіло знову наповнюється морозом. Її жах теж повернувся, цього разу з такою силою, що аж коліна затремтіли. Без принца, без його тепла і надійної опори Алізе відчувала себе холодною і беззахисною. Темрява стала якоюсь більш лютою, швидше за все, вона повністю її поглине. Дівчина простягла тремтливі руки перед собою, сліпо тягнучись до дверей, які було погано видно в темряві.

Розумом вона знала, що цей страх — ірраціональний, знала, що ілюзія існувала лише в її голові.

І все ж він заволодів нею.

Він стиснув її розум двома кулаками й закрутив у вихорі безглуздя. Усе, про що дівчина раптом змогла подумати: вона не хоче померти тут, стиснута темрявою землі. Вона не хотіла бути покинутою сонцем, місяцем, зорями, не хотіла бути поглинутою силою всесвіту, що розширюється.

Раптом їй стало важко дихати.