Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 80 из 122

Її очі ковзнули по густих, атласних хвилях його чорного волосся, по широких плечах під вигадливо зв’язаним светром кольору слонової кістки. Він був високим і впевненим у собі, так добре тримався. Вона побачила в ньому принца, його витонченість і шляхетність, честь. У ту мить він здавався уособленням грації.

— Ви кажете, — промовила вона тихо, — що дуже високої думки про мене.

— Так.

Носта потепліла.

— І хочете захистити мене, проявивши покуту?

Принц підняв очі.

— У певному сенсі, — сказав він, усміхнувшись. — Хоча я не зазнаю при цьому жодних страждань, тож, мабуть, навіть тут мені вдалося проявити егоїзм.

Алізе зробила глибокий вдих. Вона хотіла розсміятися. Хотіла заплакати. Яким же дивним виявився цей день.

— Якщо все, що ви кажете, правда, сір, то чому ви просто не підете? Вам не потрібно обшукувати мою кімнату. Можете повернутися до палацу і розповісти його величності все, що, на вашу думку, найкраще сприятиме досягненню вашої мети.

— Я ніколи не казав, що мене послав його величність.

— Хіба ні?

— Я не можу на це відповісти.

Вона зітхнула і, повернувшись, промовила:

— Я бачу, ви налаштовані на те, щоб мене розлютити.

— Прошу вибачення. Можливо, вам варто повернутися до роботи.

Вона відвернулася, забувши про всі ніжні емоції.

— Як ви смієте виганяти мене з моєї кімнати? Як вам вдається бути одночасно добрим і набридливим?

Він нахилив до неї голову.

— Ви перша, хто вважає мене здатним на таку дво­якість. Насправді я не маю настільки мінливий характер, тож змушений замислитися, чи не криється джерело вашого роздратування десь в іншому місці.

Очі Алізе розширилися від образи.

— То ви вважаєте, що справа в мені? Вважаєте мене легковажною?

— З усією повагою, я лише зазначу, що ви зустріли мій прихід з обіцянкою перерізати мені горло і відтоді принаймні двічі плакали в моїй присутності. Навряд чи можна назвати таку поведінку врівноваженою.

Вона стиснула кулаки.

— Невже ви вважаєте, що я не маю права відчувати різні емоції, особливо коли мої нерви так нещадно атакують — коли ви вивалюєте до моїх ніг усілякі одкровення, які шокують?

— Я гадаю, — сказав він, стримуючи усмішку, — що ваша мерзенна економка незабаром почне вас шукати. Прошу вас повернутися до виконання обов’язків лише з побоювання, що будь-яке подальше зволікання вам ­дорого обійдеться. За мене не хвилюйтеся, — він обвів поглядом кімнату. — У мене теж є завдання, яке потрібно виконати.

Алізе заплющила очі.

Їй хотілося струснути його. Було марно намагатися в чомусь його переконати.

Вона відійшла, нахилившись, щоб підняти з підлоги розібрану сумку, і швидко затягнула мотузки, повернувши невеликій поклажі її колишній вигляд. Вона відчувала на собі погляд принца, але робила все можливе, щоб ігнорувати його.

Швидко зняла з гачків кілька своїх речей і незакінчену сукню міс Худи й, згорнувши їх на ліжку, поклала в сумку. Потім потягнулася до ящика з-під яблук…

— Що це ви робите?

Вона перевернула ящик, висипаючи вміст у сумку, коли відчула його руку на своїй руці.

— Чому ви…

— Ви мене не слухаєте, — сказала вона, відступаючи. — Я вже кілька разів просила вас піти, а ви не хочете ні слухати, ні дати мені достатніх пояснень. Тому я вирішила ігнорувати вас.

— Ігноруйте мене скільки вам заманеться, але навіщо пакувати речі? Невже я не висловився достатньо чітко, що мені треба їх обшукати?

— Сір, ваша зарозумілість вражає.

— Ще раз прошу вибачення за всі незручності, яких завдала вам моя особа. Будь ласка, розпакуйте свої речі.

Алізе стиснула щелепу. Їй хотілося копнути його.

— Мене звільнили з Будинку Баз, — сказала вона. — Я не можу повернутися до роботи. У мене залишилося мало часу, щоб покинути помешкання. Я мушу з усією можливою поспішністю тікати, щоб урятувати своє життя, — вона смикнула ковдру зі свого ліжка. — Тож прошу мене вибачити.

Він став перед нею.

— Це маячня. Я не дозволю цьому статися.

Вона відступила вбік.

— Ви не контролюєте всесвіт, ваша високосте.

— Я контролюю значно більше, ніж ви можете собі уявити.

— Ви хоч чуєте себе, коли говорите? Якщо так, то як ви це витримуєте?

Неймовірно, але принц розсміявся.

— Мушу сказати, що ви мене здивували. Я не думав, що вас так швидко вивести із себе.

— Мені важко повірити, що ви взагалі про мене думали.

— Чому?

Алізе завагалася, підвівши на нього очі.

— Перепрошую? Яка у вас причина розмірковувати про мій характер?

— Вам потрібна лише одна? У мене їх багато.

Алізе здивовано розтулила губи.

— Ви глузуєте з мене?

Він усміхнувся так широко, що вона побачила білий блиск його зубів. Це якось змінило його. Зробило м’якшим.

Він нічого не відповів.

— Але у будь-якому разі ви маєте рацію, — мовила Алізе. — Зазвичай я не швидко втрачаю терпець. — Вона прикусила губу. — Боюся, у вас є щось таке, що злить мене більше, ніж будь-що інше.

Він знову розсміявся.

— Тоді, гадаю, я не проти запам’ятатись таким чином.

Алізе зітхнула. Вона запхала свою маленьку подушку в переповнену сумку і закрила її.

— Гаразд, я…

Почувся звук.

Віддалений скрип сходів, звук дерева, що розширюється і стискається. Ніхто ніколи не підіймався так високо, хіба що в цьому була крайня потреба, і якщо хтось був тут зараз, то, без сумніву, для того, щоб переконатися, що вона пішла.

Алізе не думала, як відреагувати, її рухами керував лише інстинкт. Насправді все сталося так швидко, що вона навіть не усвідомила, що зробила, поки її розум не повернувся до тіла, а відчуття не повернулися до шкіри.

Вона відчула його скрізь і відразу.

Алізе відштовхнула їх обох у дальній кут кімнати, де вони припали до підлоги, накривши їхні тіла та свою сумку пеленою невидимості.

Дівчина практично сиділа у принца на колінах.

По її тілу розлилося несамовите тепло, щось схоже на почуття сорому. Вона не могла поворухнутися, боячись викрити їх, але й не знала, як переживе це: його тіло притиснуте до неї, його тепле дихання на її шиї. Вона вдихнула його запах, навіть не усвідомлюючи цього, — апельсиновий цвіт і шкіра, і це п’янке поєднання наповнило її голову, збентежило її нерви.

— Невже ви намагаєтеся мене вбити? — прошепотів він. — Ваші методи дуже незвичайні.

Вона не наважилася відповісти.