Страница 79 из 122
Розділ двадцять восьмий
АЛІЗЕ НАМАГАЛАСЯ ДИХАТИ. Носта обпікала її шкіру: принц жодного разу не збрехав.
Усвідомлення, що він не бажає їй зла, мало б заспокоїти її, але вона не могла себе повністю опанувати. Він застав її зненацька. Вона рідко, якщо взагалі коли-небудь, дозволяла собі так розсердитися, але сьогодні був дивний день, який ставав дедалі складнішим з кожною годиною.
Її звільнили без вагань.
Алізе відправили нагору, щоб вона зібрала свої речі і якнайшвидше покинула будинок. Їй вдалося уникнути неминучого побиття, але тільки тому, що вона нарешті постояла за себе, налякавши при цьому місіс Аміну. Не було сенсу приймати удар, міркувала Алізе, якщо її все одно виженуть, хоча насправді вона не вдарила місіс Аміну. Вона лише підняла руку, щоб захиститися, і економка ледь не знепритомніла.
Жінка не очікувала опору, і сила удару її руки по передпліччю Алізе була такою, що призвела до вивиху зап’ястя економки.
Це була скромна перемога, яка дорого коштувала Алізе.
У кращому разі місіс Аміна відмовить їй у наданні рекомендації, яка могла б мати суттєве значення для швидкого пошуку іншої роботи. У гіршому — місіс Аміна може повідомити про розтягнення зап’ястя герцогині Джамілі, а та може подати на Алізе до суду за звинуваченням у нападі.
Руки дівчини тряслися.
Вона тремтіла не просто від люті, а від страху за своє життя, за своє існування. Уперше у неї з’явилася надія на втечу, але Хазан сам сказав, що їхні плани можуть зруйнуватися. Алізе вкрай необхідно потрапити на вечірній бал, але зробити це слід було обачно. Їй знадобиться маскування, а це означає, що їй потрібна сукня. Тож їй потрібен час і простір для роботи, безпечне місце для підготовки.
Що з цього тепер може трапитися?
Усе це починало топити її, усвідомлення осідало тягарем. Біль у коліні почав вщухати, але все ще пульсував, і це тупе ниття нагадувало тепер лише про її невичерпні муки.
Вона ніколи не знала ні хвилини спокою, демони ніколи не залишали її в тиші. Дівчина завжди була зморена і напружена. Навіть не могла переодягнути свій жалюгідний, промоклий одяг без того, щоб її не оточили, а тепер її виженуть узимку на вулицю. Усе, що вона невтомно будувала, — проблиск світла, який вихопила з темряви, — було так легко знищено.
Увесь світ здавався страшенно похмурим.
Одного лише магістрату було б достатньо, щоб налякати, але, коли її переслідувала корона, Алізе знала, що її життя втрачене. Якщо не вдасться сьогодні все владнати, то не залишиться нічого іншого, як покинути Сетар, почати все спочатку деінде і сподіватися, що Хазан знову її знайде.
Вона раптом відчула, що ось-ось розплачеться.
Почувся шерхіт руху, Алізе відчула легкий дотик до руки, немов пір’їнки. Вона підвела погляд.
Принц дивився на неї, його темні, як смола, очі виблискували у світлі свічки. Він вразив Алізе навіть зараз. Це було обличчя, яке рідко побачиш у натовпі: настільки приголомшливе, що змушувало зупинитися на місці.
Її серце почало битися швидше.
— Пробачте мені, — сказав він. — Я не хотів вас засмутити.
Алізе відвела погляд, змахнувши сльози.
— Яка ж ви дивна людина, — сказала вона. — Ви такий ввічливий у своїй рішучості порпатися в моїх речах без дозволу, та відмовляєте мені в особистому просторі.
— Невже ситуація покращиться, якщо я буду грубим?
— Не намагайтеся відволікти мене такими беззмістовними розмовами, — вона шморгнула носом і витерла очі. — Ви добре знаєте, що ви дивний. Якби ви справді не хотіли мене засмутити, то негайно пішли б геть.
— Я не можу.
— Ви мусите.
Він схилив голову.
— Я цього не зроблю.
— Лише хвилину тому ви сказали, що не бажаєте мені зла. Якщо це правда, то чому не залишити мене?
— А якби я сказав вам, що ваша безпека залежить від результатів моїх пошуків?
— Я б не повірила.
— І все ж, — він майже усміхнувся. — Ваша безпека залежить від результатів моїх пошуків.
Носта спалахнула так гаряче, що Алізе здригнулася, а потім витріщилася на принца широко розплющеними очима.
— Ви хочете сказати, що намагаєтеся порушити моє приватне життя в інтересах мого захисту?
Він скривився.
— Ваше узагальнення огидне.
— Але ви ледве мене знаєте. Навіщо принцу Ардунії обтяжувати себе захистом ненависної незнайомки?
Він зітхнув розчаровано.
— Боюся, я не можу належним чином пояснити свої мотиви.
— Чому б це?
— Правда може здатися вам надуманою. Не знаю, чи повірите ви хоч одному моєму слову.
Алізе гостро відчула тиск маленької скляної кульки, вдячна за її присутність більше, ніж будь-коли.
— Я все одно прошу вас спробувати.
Якусь мить він нічого не казав.
Натомість сягнув рукою до кишені й дістав щось схоже на хустинку, яку простягнув дівчині.
Алізе різко вдихнула, одразу впізнавши її.
Коли вона взяла в руки знайому тканину, тілом прокотилася хвиля тремтіння. Вона думала, що загубила її. Гадала, що втратила її назавжди. Дівчину охопило таке полегшення, що вона відчула, ніби може несподівано розплакатися.
— Як? Як ви…
— Це я винен у тому, що на вас полюють, — тихо мовив принц. — Коли я побачив того жахливого, фатального ранку, як ви роззброїли фештського хлопчика, то подумав, що ви вкрали форму у служниці, яка нічого не підозрювала. Мені здалося, що ви туланська шпигунка, а не прислуга, тож почав дізнаватися про вас, завдавши непоправної шкоди.
Алізе зробила непевний крок назад.
Незважаючи на те, що носта випромінювала тепло на її шкірі, підтверджуючи кожне його слово, їй важко було в це повірити.
— Пробачте мені, — сказав він, дивлячись на свої руки. — За останні кілька днів мені стали відомі деякі подробиці вашого життя, і я…
Він тихенько прочистив горло.
— Я дуже високої думки про вас, — сказав він. — Можливо, ви мене погано знаєте, але я побачив достатньо, щоб зрозуміти, що світ і його мешканці, і я також, поводилися з вами мерзенно. Я маю намір уберегти вас від найгіршого з того, що може трапитися далі, наскільки це в моїх силах.
Алізе завмерла, кліпаючи від раптового удару емоцій. Вона спробувала підняти щит, але не змогла: її зачепили.
Її вже давно ніхто не помічав і не вважав гідною банальної доброти. Що ж такого побачив принц у її житті, що так надихнуло його? Вона страшенно хотіла знати, хотіла запитати, але гордість не дала їй цього зробити.
Натомість вона дивилася на нього, на його схилену голову.