Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 77 из 122

Її волосся було розпущене: довгі обсидіанові кучері падали на сріблясті очі, й вона нетерпляче відкинула їх. Камран приголомшено дивився, як шовковисті пасма торкалися її оголених плечей, витонченого вигину шиї, гладеньких грудей. Небезпечно низький виріз її сорочки підтримував лише корсет, і Камран, на свій жах, виявив, що не може дихати.

Дівчина неодягнена.

Вона не була роздягнена, зовсім ні, але на ній були лише спідниці та корсет. Вона невдало прикривалася однією рукою, притискаючи промоклу сукню до відкритого корсета, а її правий кулак усе ще стискав ножиці.

Камран уже й забув, яка вона вродлива.

Це відкриття вразило його, адже він провів більше часу, ніж хотів би визнати, думаючи про дівчину, уявляючи її обличчя, коли заплющував очі вночі. Не думав, що здатен щось забути про неї, але, мабуть, забув, позаяк був вражений наново, прикипівши до неї, наче голодне полум’я до трухлявого дерева.

Камран не насолоджувався почуттям, що охопило його тоді. Він не отримував задоволення від подібного відчаю, від такого потужного бажання, що поглинало його з головою. Він ніколи не відчував нічого подібного, оскільки це була унікально потужна сила, яка залишала його розгуб­леним на своєму шляху.

Слабкий.

— Поверніться, — сказала вона. — Я мушу закінчити одягатися.

Йому знадобилася мить, щоб відреагувати на прохання. Мало того, що його свідомість була перевернута, але Камран ніколи не отримував наказів від когось іншого, окрім короля. Він відчував себе так, наче хтось фізично заштовхав його в трагічну протилежність його справжнього життя — і що його найбільше дивувало, так це те, що він не відчував дискомфорту.

Він беззаперечно виконав її наказ, подумки картаючи себе за власну незрозумілу реакцію на дівчину. У його присутності жінки носили всіляке відверте вбрання, деякі з них були в сукнях з таким глибоким декольте, що корсети взагалі були відсутні. До того ж принц не був зеленим юнаком. Він звик до присутності вродливих жінок. Як тоді пояснити те, що охопило його зараз?

— Отже, — тихо промовила дівчина, — ви прийшли сюди шпигувати за мною.

Камран почув виразний шелест тканини і заплющив очі. Він шляхетний джентльмен. Він не уявлятиме, як вона роздягається.

Він не може.

— Так, — сказав він.

Знову шурхотіла тканина, щось упало на землю з глухим стуком.

— Якщо це правда, — сказала вона, — мені цікаво, чому ви наважилися це визнати.

— А мені цікаво, чому ви сумніваєтеся в мені, — мовив він з дивовижним спокоєм. — Ви сказали, що переріжете мені горлянку, якщо я не дам вам чесної відповіді.

— Тоді ви, як ніхто інший, повинні розуміти мою підо­зрілість. Звісно, вас не здивує те, що ніхто до вас не прий­мав моїх умов.

— Ніхто до мене? — він усміхнувся до себе. — Чи часто вам доводиться вести переговори зі шпигунами та головорізами?

— Насправді дуже часто. Чому ви вирішили, що є першим, хто зацікавився мною? — Настала пауза. — Можете повертатися.

Він так і вчинив.

Вона заколола волосся назад, застебнула чисту сукню до горла. Це не допомогло. Скромна сукня анітрохи не применшувала її краси. Він відчував себе зачарованим, коли впивався нею, занадто довго затримуючи погляд на її захопливих очах, ніжному вигині губ.

— Ні, — ніжно промовив він. — Наважуся припустити, що я не перший.

Вона дивилася на нього і від несподіванки на мить непорушно застигла. Камран з деяким подивом спостерігав, як на її щоках спалахнув слабкий рум’янець. Вона відвернулася, стиснувши руки.

Він змусив її нервувати?

— Я дала вам слово, — мовила вона тихо, — що не заподію шкоди в обмін на вашу чесність. Я говорила серйо­зно і не збираюся суперечити собі. Але ви мусите негайно піти.

— Пробачте, але я не піду.

Вона різко підвела очі.

— Перепрошую?

— В обмін на моє життя ви вимагали зізнання, яке я з готовністю запропонував. Але я ніколи не обіцяв відмовитися від свого завдання. Звісно, я зрозумію, якщо ви не захочете залишитися, поки я порпатимусь у ваших речах. Підозрюю, що вам кортить повернутися до роботи. Мені почекати, поки ви підете?

Губи дівчини шоковано розтулилися, а очі розширилися від невіри.

— Ви справді такий божевільний, сер?

— Ви вже двічі назвали мене «сер», — відповів він з легкою усмішкою на вустах. — Не можу сказати, що мені це імпонує.

— Благаю, скажіть, як би ви хотіли, щоб я вас нази­вала? Скажіть мені зараз, і я занотую, щоб забути про це в майбутньому, оскільки наші шляхи навряд чи перетнуться знову.

— Мені було б дуже прикро, якби це виявилося правдою.

— Ви говорите це, виганяючи мене з моєї кімнати, щоб обшукати її? Ви жартуєте, сір?

Камран мало не розсміявся.

— Тепер я бачу, що ви знаєте, хто я такий.

— Так, ми обидва добре поінформовані. Я знаю про вашу спадщину так само добре, як ви знаєте про мою.

Усмішка Камрана зовсім зникла.

— Ви вважали мене дурепою? — сердито запитала вона. — Інакше навіщо було б посилати принца Ардунії шпигувати за мною? Це ж ви послали тих людей убити мене минулої ночі, чи не так? — вона відвернулася. — Знову мене обманули. Мені слід було послухати диявола.

— Ви помиляєтеся, — сказав Камран з деяким жаром.

— У чому? Хочете сказати, що не несете відповідальності за замах на моє життя?

— Ні.

— І все ж ви про це знали. Хіба важливо, чиї вуста віддали наказ? Хіба вказівка не походила від вашої корони?

Камран вдихнув, не промовивши ні слова. Він не багато міг сказати, не зрадивши своєї імперії. Його дід більш ніж довів, з якою легкістю видасть наказ про відсікання голови принца від його тіла, і, незважаючи на чис­ленні спро­стування Камрана, йому радше подобалося бути живим.

— Ви заперечуєте ці звинувачення, сір? — запитала дів­чина, обертаючись до нього. — Як довго ваші люди стежили за мною? Як довго я становлю інтерес для корони?

— Ви ж знаєте, я не можу відповісти на подібні за­питання.

— Тієї ночі ви знали, хто я? Тієї ночі, коли прийшли до Будинку Баз, щоб повернути мої речі? Ви стежили за мною навіть тоді?

Камран відвів погляд. Запнувся.

— Я… це було складно… Я не знав, не одразу…

— Боже мій. А я думала, що ви просто проявили доброту, — вона сумно засміялася. — Гадаю, я не мала думати, що така доброта може бути без великої ціни.

— Мої дії тієї ночі не мали жодних прихованих мотивів, — різко мовив Камран. — Це чиста правда.

— Справді?