Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 76 из 122

Розділ двадцять сьомий

ДОПИТЛИВІ СЛУГИ СТЕЖИЛИ за кожним його рухом.

Камран здіймав шум, блукаючи залами Будинку Баз, відчиняючи двері та безцеремонно блукаючи коридорами, скрізь залишаючи докази своїх інтересів. Він різко зупинявся у дверях, проводив пальцями вигадливою ліпниною на стінах, похмуро дивився у вікна і брав книги з полиць, притискаючи до грудей сторінки у шкіряних палітурках.

Можливо, Хазан мав рацію. Принц вправно грав за потреби.

Він грав виставу стільки, скільки вважав за потрібне, щоб довести свої сумовиті прагнення. Лише переконавшись, що всі підозри прислуги повністю розвіяні, він сховався в тіні.

Тихенько, як промінчик, він піднявся сходами нагору.

Серце Камрана зрадливо закалатало надто швидко. Незважаючи на ненависні обставини, якась частина його все ж таки запалала від передчуття дізнатися більше про дівчину.

Від дідуся він уже дізнався, що вона сирота, у Сетарі прожила лише кілька місяців, а в Будинку Баз мешкала лише як служниця на випробувальному терміні. Вона не мала кімнати у крилі для прислуги, також їй не дозволяли спілкуватися з іншими слугами. Замість цього їй надали житло в старій комірчині у верхній частині головного будинку.

Стара комора.

Це відкриття шокувало його, але дідусь швидко запевнив принца, що ізольоване розташування її кімнати лише полегшить завдання.

Король неправильно витлумачив здивування Камрана.

Навіть долаючи черговий сходовий марш, принц намагався уявити, який вигляд може мати така комірчина. Він знав, що слуги живуть у найскромніших помешканнях, але не очікував, що дівчина може жити серед гнилих овочів. Невже вона ділила кімнату з мішками картоплі та маринованого часнику? Чи не мала бідолашна дівчина іншого виходу, окрім як спати на сирій, запліснявілій дошці, де її сусідами були лише щури та таргани? Вона працювала так тяжко, що ледь не здирала шкіру з власних рук, і все ж не отримала навіть елементарної компенсації у вигляді чистого ліжка?

Від цієї думки Камрану скрутило в животі.

Йому не хотілося думати про те, як погано ці відкриття характеризують його тітку, але ще гірше: не був упевнений, чи вчинив би краще. Принц не знав, як ставляться до кожної прислуги у сноді в палаці, і йому ніколи не спадало на думку запитати. Хоча вважав, що, можливо, ще не пізно про це дізнатися.

Камран уже втратив рахунок сходовим маршам, якими підіймався. Шість? Сім? Було моторошно відчувати, які труднощі їй доводилося долати вдень і вночі, й ще одним здивуванням стало те, як далеко вона жила від інших.

На мить він замислився, чи не воліє дівчина бути так далеко від усього. Безумовно, ніхто б не відправився так далеко на горище без причини. Можливо, їй було приємно відчувати себе такою захищеною.

Хоча, можливо, це було й страшенно самотньо.

Коли Камран нарешті опинився перед дверима дівчини, він завагався, відчув бентежне тремтіння в грудях.

Принц не знав, що він там знайде, але принаймні намагався підготувати себе до споглядання огидної вбогості. Йому зовсім не хотілося порпатися в особистому житті дівчини, і він заплющив очі, відчинивши дверцята комірчини й прошепотівши її духові тихе вибачення.

Камран миттєво застиг на порозі.

Його зустріло м’яке сяйво світла і одразу приголомшив п’янкий аромат троянд сорту Ґол Могаммеді, які він виявив у невеличкому в’язаному кошику в кутку кімнати. В імпровізованій чаші височіли віночки рожевих пелюсток, що повільно засихали, — такий собі саморобний букет.

Камран був приголомшений.

Невелике приміщення — таке маленьке, що він міг би лягти й простягнутися на всю його довжину — було теп­лим і затишним, наповненим пахощами й насиченим кольорами. Жодного таргана.

Він хотів сміятися, немов божевільний.

Як?

Як їй завжди вдавалося довести його до цього, до такого ганебного стану? Він знову був переконаний, що розуміє її, навіть жаліє, а натомість був принижений власною зарозумілістю.

Споглядання огидної вбогості, аякже.

Кімната була бездоганною.

Стіни, підлога і стеля були вичищені так ретельно, що дошки не підходили до зовнішньої сторони чорних заплісня­вілих дверей, які вона залишила недоторканими. На підлозі біля скромної розкладачки, укритої шовковою ковдрою і подушкою, лежав невеликий килимок з гарним візерунком. Нечисленні предмети її одягу висіли на різноколірних гачках — ні, це були цвяхи, зрозумів він, цвяхи, обмотані нитками. Різноманітні речі були дбайливо складені в чистий ящик з-під яблук. Здебільшого це було швейне приладдя. Але там лежала і одна книжка, назви якої він не міг розгледіти й на яку вдивлявся зараз, мимоволі роблячи крок до кімнати. Увесь простір одразу опинився в полі зору — і надто пізно Камран побачив свічку, що палала в кутку.

Він несподівано завмер.

Відчув знайомий тиск холодного леза на горлі, її маленьку руку на своїй спині. Почув її тихе дихання, і лише за його не приглушеним звуком зрозумів, що вона не одягла сноду.

Він, мабуть, застав її зненацька.

Хвилювання від очікування раптом посилилося. Це було дивне відчуття, адже те, що він відчував, навіть коли вона приставила ніж до його шиї, було не страхом, а піднесенням. Вона не мала тут бути, й він не наважувався сподіватися, що знову опиниться з нею наодинці.

Отже, це диво: її рука все ще притиснута до його спини, а її прискорений пульс майже чутний у тиші.

— Говоріть, — сказала вона. — Скажіть мені, що тут шукаєте. Відповідайте чесно, і даю слово, що не завдам вам шкоди.

Чи було жахливим те, що його серце закалатало в грудях від м’якого звуку її голосу? Чи було тривожним те, що він не відчував нічого, окрім задоволення, перебуваючи в її милості?

Якою ж чарівною істотою вона була, якщо наважилася подарувати йому його життя в обмін на інформацію. Він запитував себе, від яких світів міг би відмовитися, прагнучи дізнатися більше про її помисли.

Вона сильніше притиснула ніж.

— Говоріть правду, негайно, — мовила вона. — Або я переріжу вам горлянку.

Він ні на секунду не сумнівався в ній.

— Мене відправили сюди як шпигуна, — мовив він. — Я прийшов сюди, щоб обшукати кімнату, аби зібрати інформацію.

Лезо опустилося.

Камран почув знайомий скрегочучий звук металу і зрозумів, що те, що він прийняв за лезо, насправді було ножицями. Він мало не розсміявся.

Але тут дівчина ступила перед ним, і всі думки про сміх застрягли в його горлі.

Вона неодягнена.