Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 75 из 122

Виявилося, що люди короля Заала невпинно стежили за дівчиною протягом майже двох днів і за цей час їм вдалося зібрати чимало інформації, але вони так і не знайш­ли доказів існування злочинницького зв’язку.

— Нам потрібен доступ до кімнати дівчини, — пояснив король. — Там, безсумнівно, захована секретна інформація. Але, оскільки вона перебуває у своїй кімнаті вночі, найкращий час проникнути туди — удень, коли вона працює.

— Зрозуміло, — тихо промовив Камран. — І ви не можете заслати найманців до Будинку Баз удень.

— Тоді ти розумієш. Надзвичайно важливо тримати інтереси й стурбованість корони в таємниці. Якщо стане відомо, що імперія непокоїться через демоноподібного джина, котрий ховається у всіх на виду, люди злякаються і підуть одне проти одного. Але твій візит до будинку тітки не викличе жодних підозр. Насправді вона вже давно чекає на тебе.

— Так, — відповів принц. — Я отримую листи від моєї дорогої тітоньки.

— Дуже добре. Твоє завдання просте. Знайди привід самостійно побродити будинком і ретельно обшукати кімнату дівчини. Якщо знайдеш щось, що здасться тобі хоча б віддалено незвичайним, я хочу знати.

Він утрапив у надзвичайно непросте становище.

Якщо Камран виявиться одночасно розумним

і

везучим, то зможе виконати цю справу для короля, уряту­вавши дівчину від повторного замаху на її життя. Йому потрібні лише докази того, що вона працює з грізним союзником. Проблема полягала в тому, що принц не підтримував думку свого діда про змову. Камран не вважав, що дівчині допомогли розправитися з головорізами, і в результаті не знав, чи зможе їй допомогти. Єдиною його надією було знайти щось — хай навіть не переконливі докази, що могло б змусити короля зробити паузу.

Камран почув різку трель срібла і порцеляни — стукіт ложкою, якою помішували в чашці. Він знову змусив себе полишити свої думки.

Герцогиня Джаміла усміхалася.

Вона без попередження простягнула руку, поклавши її поверх Камранової. Було великим дивом, що йому вдалося не здригнутися.

— Я бачу, що ти дуже зайнятий, — доброзичливо сказала його тітка. — Не можу передати, як я вдячна тобі за те, що ти завітав до мене, навіть маючи стільки турбот.

— Мені завжди приємно бачити мою дорогу тітоньку, — машинально відповів Камран. — Сподіваюся, ви пробачите мені, що я не прийшов раніше.

— Я пробачу тобі, якщо ти пообіцяєш навідуватися до мене частіше, — урочисто сказала вона, сідаючи на своє місце. — Я страшенно скучила за тобою.

Камран усміхнувся до тітки.

Це була рідкісна щира усмішка, викликана давньою любов’ю. Його тітка Джаміла, старша двоюрідна сестра його батька, була для нього набагато ближче за рідну матір. Принц провів незліченну кількість днів, навіть місяців, у Будинку Баз, і було б чесно сказати, що він зрадів, побачивши тітку зараз.

Але сьогодні все було зовсім по-іншому.

— Я скучив за цим місцем, — сказав він, утупивши погляд у блискучу миску з помаранчевою хурмою. Він підвів очі. — Як ви поживаєте? Вас усе ще турбують коліна?

— Ти пам’ятаєш про хвороби твоєї бідної тітки, чи не так? — вона мало не світилася від щастя. — Який же ти турботливий принц.

Камран не дав вирватися сміху, що наростав у його грудях. Він збрехав би, якби сказав, що йому не подобалося те, як він впливав на тітку. Хоча вона потребувала так мало заохочення, щоб похвалити його, що іноді йому ставало соромно за це.

— У мене старі коліна, — просто сказала вона. — Речі починають розвалюватися, коли стають старими. З цим нічого не поробиш. У будь-якому разі тобі не потрібно турбуватися про мене, коли я так зайнята хвилюваннями про тебе. — Настала пауза. — Ти просто заклопотаний своїми приїздами і від’їздами? Чи тебе щось турбує, мій любий?

Камран довго не відповідав, вирішивши натомість вивчати філігранність своєї чашки.

— Ви цілком упевнені, — сказав він нарешті, — що тільки вік є причиною нашого невпинного згасання? Якщо так, то я змушений замислитися. Можливо, ми з вами одного віку, тітонько, бо я боюся, що теж починаю розпадатися на частини.

Вираз обличчя його тітки раптом став скорботним. Вона стиснула його руку.

— О, мій любий. Я так хотіла б…

— Вибачте мені. Чи не були б ви так ласкаві дозволити мені коротку перерву? Я хотів би трохи побродити будинком і розвіяти свою ностальгію свіжими спогадами про ваш прекрасний дім.

— Авжеж, люба дитино! — герцогиня Джаміла поставила чашку на місце з надмірною силою. — Це твій дім так само, як і мій. Хоча, сподіваюся, ти мені пробачиш, що я не зможу приєднатися до тебе на прогулянці. Мої коліна, як ти знаєш, не витримують сходинок без крайньої потреби.

— Зовсім ні, — він устав і схилив голову. — Будь ласка, залишайтеся тут і відпочиньте, а я повернуся до вас якнайшвидше.

Вона засяяла ще більше.

— Дуже добре. Я подбаю про обід за твоєї відсутності. Коли закінчиш прогулянку, усе буде готово.

Камран кивнув.

— Я скоро повернуся.