Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 72 из 122

Алізе часто переїжджала з міста в місто, щоб не викрити себе. Адже в той сповнений надій перший рік їй і на думку не спадало влаштуватися служницею, яка носить сноду. Натомість вона прагнула працювати швачкою і протягом багатьох років переміщалася на південь — від села до села, від села до міста, від міста до маленького містечка. Вона бралася за будь-яку, навіть найдрібнішу роботу, спала там, де знаходила надійне місце, щоб лягти. Втішала себе переконанням, що нестерпні дні незабаром закінчаться і її знайдуть.

Минуло п’ять років, а ніхто так і не прийшов.

Поруч не було нікого, щоб врятувати її від шибениці. Ніхто не запропонував їй безпечного місця після прибуття в нове місто, нікого не було поруч, щоб вивести її до тихої річки чи струмка в непролазній міській тисняві. Ніхто не прийшов по неї, коли вона ледь не померла від спраги, або пізніше, коли вона відчайдушно напилася стічної води й отруїлася так сильно, що її ненадовго паралізувало.

Два тижні Алізе пролежала в замерзлій канаві, її тіло корчилося від сильних конвульсій. Її сил вистачило лише на те, щоб зробитися невидимою, аби врятуватися від найстрашніших знущань. Тоді, дивлячись на сріблястий місяць, з потрісканими від морозу та зневоднення губами, вона була впевнена, що помре там, на вулиці, й помре зовсім сама.

Вона вже давно перестала жити надією на порятунок. Навіть коли її переслідували та оточували найгірші чоловіки та жінки, вона більше не волала про допомогу — не тоді, коли її численні заклики залишилися без відповіді.

Натомість Алізе навчилася покладатися на себе.

Її шлях був самотньою, нестерпною дорогою виживання. Здавалося неможливим, що хтось нарешті знайшов її, тож дівчину охопила надія і страх, які чергувалися з такою частотою, що вона боялася збожеволіти.

«Чи це нерозумно, — запитувала вона себе, — дозволити собі відчути щастя хоча б на мить?»

Вона ворухнулася і відчула, як носта притиснулася до грудей. Вона сховала кулю в єдиному безпечному місці, яке могла придумати: під корсетом поліроване скло щільно прилягало до шкіри. Слухаючи розмови навколо себе, вона відчувала, як носта світиться то гарячим, то холодним світлом, і кожна зміна температури нагадувала про події напередодні ввечері. Носта виявилася подарунком у багатьох сенсах, оскільки без неї вона, можливо, почала б сумніватися, чи не були її спогади про минулу ніч сном.

Він сказав, що його звати

Хазан

.

Алізе глибоко вдихнула. Її надзвичайно втішило те, що він пам’ятав її батьків, що відвідував будинок її дитинства. Завдяки цьому її минуле життя і його роль у теперішньому раптом стали реальними, підтвердженими не лише її власною уявою. Проте її мучили не тільки оптимізм і побоювання, але й інше, більш ганебне занепокоєння: вона не знала, як ставитися до того, що її знайшли.

Колись давно Алізе була готова.

З дитинства її готували до того дня, коли вона буде керувати, стане рушійною силою змін для свого народу. Збудує для них дім і приведе їх до безпеки. До миру.

Тепер Алізе не знала, хто вона така.

Вона підняла забинтовані руки, дивлячись на них так, ніби вони їй не належали, наче ніколи раніше їх не бачила.

Ким вона стала?

Раптом вона здригнулася, почувши віддалені, приглушені звуки голосів. Алізе настільки занурилася у власні думки, що не помітила ані як змінилася постава герцогині Джаміли, ані раптового переполоху в парадній залі.

Алізе припала ще ближче до підлоги, зазираючи крізь шпарини в меблях. Герцогиня Джаміла була взірцем удаваної байдужості: недбало тримала чашку, зітхала, переглядаючи колонку в місцевій газеті Сетару «Дафтар». Видання славилося тим, що його друкували на тьмяно-зелених сторінках. Воно віддавна цікавило Алізе, яка рідко могла витратити монету, щоб придбати примірник. Зараз вона примружилася, намагаючись прочитати заголовок догори ногами. Їй лише зрідка вдавалося зазирнути у статті, але…

Алізе несамовито здригнулася.

Вона почула голос принца, спочатку віддалений, а потім раптом різкий і чіткий, стукіт підборів його чобіт по мармуру. Вона затулила рот однією рукою, зігнувшись удвоє, щоб її не помітили. Вільною рукою стискала щітку для підлоги, дивуючись тепер власній дурості.

Як же їй вдасться втекти непоміченою?

Кімнату відразу заполонили слуги, несучи таці з чаєм і тістечками. Хтось із них забрав у принца важке пальто кольору моху — сьогодні він був без плаща — і золоту булаву, яку Алізе ніколи раніше не бачила у нього в руках. Серед метушливої прислуги опинилася і місіс Аміна, яка, без сумніву, вигадала привід, щоб бути присутньою під час появи принца. Якби зараз місіс Аміна застала Алізе тут — у присутності принца, — вона б, напевно, відлупцювала дівчину, щоб провчити.

Алізе ковтнула.

Вона не мала жодного шансу залишитися непоміченою. Дівчина була впевнена, що до кінця візиту кожен слуга в будинку вигадає причину, щоб пройти через цю кімнату і побачити королівського гостя.

На жаль для Алізе, вона бачила лише його черевики.

— Так, дякую, — сказав він у відповідь на запитання про чай.

Алізе завмерла.

Слова принца пролунали в момент раптової тиші так чітко, що Алізе здалося, ніби вона може простягнути руку і доторкнутися до них. Його голос був таким глибоким і складним, яким вона його пам’ятала, але сьогодні він звучав інакше. Не те щоб недобрим, але й не задоволеним.

— Боюся, я погано спав минулої ночі, — пояснював він своїй тітці. — Більше чаю — це завжди чудово.

— О, мій дорогий, — промовила герцогиня Джаміла, затамувавши подих. — Чому ти погано спиш? Тобі не зручно в палаці? Чи не хотів би ти залишитися на деякий час тут, у своїй старій кімнаті? Я вже все приготувала…

— Моя добра тітонька, — тихо промовив він. — Дякую, але мені цілком комфортно в моїй кімнаті. Вибачте, що так необдумано висловився. Я не хотів вас схвилювати. — Настала пауза. — Упевнений, що сьогодні буду спати краще.

— Ну, якщо ти впевнений…

— Так.

Знову настала пауза.

— Ви можете йти, — сказала герцогиня Джаміла холодним тоном нібито до присутніх слуг.

Пульс Алізе прискорився — це її шанс. Якби вона тільки змогла вчасно підвестися, то зникнула б разом з іншими, пішла б в іншу кімнату щось робити. З відром із мильною водою і щіткою в руках упоратися із цим завданням не так легко, але вибору в неї не залишилося. Їй доведеться постаратися, якщо не хоче прийти ввечері на бал з підбитим оком і синцем на щоці.