Страница 71 из 122
Розділ двадцять п’ятий
АЛІЗЕ СТОЯЛА НА КОЛІНАХ у кутку великої вітальні, рука застигла на щітці, її обличчя було так близько до підлоги, що вона майже бачила своє відображення в лискучому камені. Дівчина не наважувалася вдихнути, слухаючи знайомий звук чаю, що наповнював чашку, бурхливий потік повітря, знайомий їй, як власне ім’я. За винятком води, Алізе ніколи особливо не переймалася їжею чи питвом, але чай любила так само сильно, як і всі мешканці Ардунії. Чаювання настільки вкоренилося в культурі, що стало таким звичним, як дихання, навіть для джинів. У неї затремтіло в грудях від того, що вона опинилася так близько до цього напою.
Звісно ж, Алізе не мала тут бути.
Її відправили мити саме цей кут лише після того, як у вікно влетів великий птах і випорожнився на мармурову підлогу.
Вона не знала, що тут перебуватиме герцогиня Джаміла.
Не те щоб Алізе загрожували неприємності за виконання своєї роботи. Ні, дівчина боялася, що якщо хтось побачить її в одній кімнаті з господинею будинку, її негайно проженуть і відправлять виконувати роботу в інше місце. Прислузі не дозволяли довго вештатися в кімнатах, де були мешканці будинку. Вона повинна виконати свою роботу і піти якомога швидше, але останні п’ять хвилин Алізе вичищала одне й те саме чисте місце.
Вона не хотіла йти.
Алізе ніколи раніше не бачила герцогиню Джамілу зблизька, і хоча зараз не могла добре розгледіти жінку, її цікавість зростала з кожною секундою. З-під тонко вирізьблених ніжок жорсткої канапи Алізе могла споглядати жінку крізь горизонтальну шпарину. Час від часу герцогиня раптово підводилася, потім знову сідала. Відтак знову вставала і змінювала місце.
Алізе була зачарована.
Згодом вона помітила ще один клаптик жіночої спідниці, а потім, коли та вчетверте за кілька хвилин пересіла, мигцем побачила її черевички. Навіть з цього перекошеного ракурсу Алізе помітила, що під спідницею у жінки був кринолін, що о такій ранній годині було не тільки незвично, але й трохи недоречно. Зважаючи на те, що була десята тридцять ранку і герцогиня Джаміла нікуди не мала йти, вона була занадто гарно вбрана. Без сумніву, вона чекала на гостей.
Від останньої думки в Алізе страшенно скрутило живіт.
Упродовж двох днів після оголошення про приїзд принца до Сетару, місіс Аміна змушувала прислугу працювати майже до смерті, виконуючи розпорядження господині дому. Алізе не могла не замислитися над тим, чи настала довгоочікувана мить і вона нарешті знову побачить принца.
Вона швидко перевела погляд на підлогу.
Її серце почало калатати в грудях від такої думки.
Чому
?
За останні кілька днів Алізе не дозволяла собі багато думати про принца. З якоїсь незбагненної причини диявол попередив її про цього юнака — і з кожним днем Алізе дедалі більше не розуміла, чому. Адже те, що спочатку здавалося передвісником лиха, нещодавно виявилося беззубим: принц не був ані чудовиськом, ані вбивцею дітей.
Не лише нещодавній візит Оміда розвіяв усі підозри Алізе про мотиви юнака стосовно хлопчика, але й сама дівчина отримала докази доброти принца. Окрім того, що він врятував її від сутички з невідомою фігурою з темряви, він повернув їй пакунки під час зливи, й не важливо, як він дізнався, де її шукати. Вона вирішила більше не думати про це, адже не бачила в цьому сенсу.
Попередження диявола завжди були заплутаними.
Ібліс, як зрозуміла Алізе, був незмінним лише як знамення. Його короткі, мерехтливі появи в її житті завжди супроводжувалися нещастям і потрясіннями, принаймні це підтверджувалося вже не раз.
Щодо решти вона не хотіла себе мучити.
Алізе сумнівалася, що принц замислювався про неї хоч на мить. Насправді вона була б здивована, якби він взагалі не забув про їхню швидкоплинну зустріч. У ці дні Алізе бачила кілька прекрасних облич, які могла б згадати, але не було жодної причини, щоб ардунійський принц пам’ятав про те, що в його житті протягом однієї години існувала бідна дівчина-служниця.
Ні, не мало значення, хто збирався завітати. Не повинно мати. Увагу Алізе привернуло ось що: шелест спідниць герцогині Джаміли, коли вона вмостилася на краєчку крісла.
Жінка схрестила, а потім розслабила щиколотки. Вона обсмикнула поділ, поправляючи тканину, яку необхідно було продемонструвати якнайліпше. Відтак направила ноги так, щоб закруглені носки атласних капців визирали з-під спідниці, привертаючи увагу до її вузьких, витончених ступнів.
Алізе майже усміхнулася.
Якщо герцогиня Джаміла справді чекала на візит принца, то ситуація ще більше збивала з пантелику. Ця жінка була
тіткою
принца. Вона приблизно втричі старша за нього. Спостерігати за тим, як ця поважна леді зводить себе до цих прозаїчних проявів нервозності та претензійності, було водночас кумедно і дивно. Це ідеально відволікало бурхливий і хаотичний розум Алізе.
У неї вистачало власних проблем.
Вона приклала щітку для підлоги до відполірованого каменю і стримала раптову хвилю емоцій. Коли Алізе повернулася додому напередодні ввечері, їй залишилося спати лише три години до дзвінка на роботу, і вона провела дві з них, невпинно ворочаючись на ліжку. Навіть зараз вона відчувала легку тривогу, спричинену не лише тим, що її ледь не вбили, і навіть не тим, що вона сама вчинила вбивство, а й тим молодим чоловіком, який вночі став перед нею на коліно.
Ваша
величносте.
Батьки завжди казали їй, що цей момент настане, але минуло так багато років без жодної звістки, що вона давно полишила сподівання. Перший рік після смерті матері вона пережила довгі, безрадісні дні, сподіваючись. Була впевнена, що незабаром її знайдуть, врятують. Звісно, якщо вона така важлива, хтось мав би прийти й захистити її?
День за днем ніхто не приходив.
Алізе було тринадцять років, коли її будинок перетворився на згарище. Вона не мала друзів, які могли б її прихистити. Дівчинка розгрібала уламки свого будинку в пошуках уцілілих, понівечених шматочків золота і срібла, які продала потім з великими втратами, аби придбати необхідні матеріали для шиття і ткацтва. Вони були в неї донині.