Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 69 из 122

— Це справді так, — Камран завагався. — Хоча, зізнаю­ся, я не розумію логіки. Звісно, мені дуже цікаво дізнатися причину, чому ви змінили своє ставлення до дівчини, але також хочу дізнатися, ваша величносте, чи не доведеться мені незабаром зробити ці гротескні приміщення своєю домівкою. І саме останній пункт привертає мою повну і неподільну увагу.

Король зітхнув.

Він заплющив очі, притиснув кінчики пальців до скроні.

— Я послав за нею шістьох людей сьогодні вночі. І дівчина не померла.

Поволі закляклі шестерні в мозку Камрана почали обертатися. Його заіржавілий розум мав виправдання: була пізня година, принц був виснажений, його свідомість була зайнята нещодавньою спробою захиститися від несподіваного нападу, який замовив його дід. І все ж він дивувався, чому так довго не міг дійти висновку.

Коли зрештою до нього дійшло, здавалося, що в нього перехопило дух.

Камран заплющив очі, відчуваючи, як гнів і обурення знову пронизали його до кісток. Коли він урешті заговорив, його голос звучав так холодно, що він ледве впізнав себе.

— Вважаєте, що я її попередив.

— До того ж, — мовив король, — гадаю, що ти їй допоміг.

— Яке мерзенне припущення, ваша величносте. Сама ідея видається сміховинною.

— Сьогодні ти довго не відчиняв двері, — сказав Заал. — Мені цікаво: чи ти все ще прокрадався до своєї кімнати? Тебе витягли з покоїв посеред ночі, а ти стоїш переді мною повністю одягнений, з мечами й піхвами. Очікуєш, що я повірю, нібито ти був у ліжку?

Раптом Камран розсміявся. Він сміявся, як боже­вільний.

— Ти заперечуєш це? — запитав король Заал.

Камран кинув на діда лютий погляд, ненависть пронизувала його тіло.

— Усією душею. Те, що ви вважаєте мене здатним на таку негідну поведінку, є настільки образливим, що вражає мене до божевілля.

— Ти був сповнений рішучості врятувати її.

— Я просив вас лише подумати про те, щоб помилувати життя невинної людини! — Камран закричав, більше не намагаючись стримувати свій гнів. — Це було просте прохання про людяність, не більше. Ви справді вважаєте мене настільки слабким, що я піду проти офіційного указу, виданого королем моєї власної імперії? Гадаєте, я настільки слабкий духом, настільки безхарактерний?

Уперше в житті Камран спостерігав, як його дідусь запнувся. Старий то розтуляв, то затуляв рота, намагаючись дібрати потрібні слова.

— Я… я хвилювався, — сказав нарешті король Заал, — що ти надто захоплений думками про неї. Я також чув про твою дурість з міністром оборони, який, незважаючи на твою неприховану ненависть до нього, є видатним старійшиною з Будинку Кетаб, і твоя промова до нього була нічим іншим, як бунтівним…

— То ви прислали до моїх дверей озброєних людей? Засудили мене до безстрокового ув’язнення без суду? Ризикнули б моєю головою через просте непорозуміння, через

припущення

? Чи не здається вам, що це не адекватна реакція на ваше занепокоєння, ваша величносте?

Король Заал відвернувся, притиснувши два пальці до зімкнутих губ. Здавалося, він занурився в роздуми.

Камран же, навпаки, вібрував від люті.

Розвиток подій цього вечора раптово видався йому таким малоймовірним і неможливим, що він несподівано замислився, чи не втратив він глузд.

Це правда, що він потайки думав про те, як порушити наказ діда знайти собі дружину. Правда й те, що в миті безумства він подумував попередити дівчину, навіть фантазував про те, як врятувати їй життя. Але в глибині душі Камран завжди знав, що ці мовчазні марення породжували лише швидкоплинні емоції. Це були поверхневі почуття, які не могли конкурувати з глибиною вірності, яку він відчував до свого короля, до своєї домівки, до своїх предків.

До своєї імперії.

Камран ніколи б не пішов проти короля і його планів — ні заради дівчини, якої не знав, ні проти чоловіка, який був для нього більшим батьком, аніж його власний.

Це зрада. Таке не можна витримати.

— Камране, — нарешті сказав король. — Ти повинен зрозуміти. Дівчина була підготовлена. Вона була озброєна. Нанесені колоті рани свідчать про те, що вона мала доступ до дуже незвичайної зброї, яку, можна лише припустити, їй надала третя сторона, що має доступ до потужного арсеналу. Їй пророкували грізних союзників…

— І ви подумали, що одним із цих союзників міг бути я?

Обличчя Заала потемніло.

— Твої сміховинні, дитячі вчинки — твоє палке ба­жання зберегти їй життя, навіть знаючи, що воно може призвести до моєї смерті, — не залишили мені іншого вибору, окрім як гадати так. Малоймовірно, що вона змогла без сторонньої допомоги впоратися із шістьма озброєними чоловіками. П’ятьох з них вона просто вбила, а останнього помилувала лише для того, щоб послати до мене з поперед…

—

Ця дівчина — джин

! — закричав Камран, ледве дихаючи крізь лещата, що стискали його груди. — Вона спадкоємиця королівства. Не кажучи вже про те, що має надприродну силу і швидкість і може зникати за бажанням. Без сумніву, її змалечку навчали самооборони, як і мене. Невже ви гадаєте, що я не зможу відбитися від шістьох головорізів, ваша величносте? І все ж? Що? Ви гадали, що королеву легко вбити?

Король Заал раптово розлютився.

— Ти — спадкоємець найбільшої імперії у відомому світі, — закричав дідусь. — Ти виріс у палаці з найкращими вихователями та майстрами, які тільки існують. А вона — осиротіла, неосвічена служниця, яка останні кілька років жила здебільшого на вулиці…

— Ви забуваєте, ваша величносте, — різко відповів Камран. — Ви самі казали, що вона незвичайна дівчина. І що більш важливо: я попереджав вас. Казав вам, що дів­чина говорить фештунською. Я із самого початку поділився з вами своїми підозрами про її здібності й інтелект. Бачив, як вона розправилася з безпритульним хлопцем, наче він був гілочкою, а не деревом. Я чув, як вона говорила: чітко і зрозуміло, зовсім не притаманно для дівчини у сноді…

— Знаєш, дитино, тобі, здається, багато відомо про молоду жінку, чий захист так затято заперечуєш.

У цей момент Камрана пронизав порив люті, розірвав його з такою силою, що повністю позбавив тепла. Натомість він відчув лише холод.

Оніміння.

Принц утупився в підлогу, намагаючись дихати. Він не міг повірити в те, що веде цю розмову. Сумнівався, що зможе витримати ще більше підозрілості в очах діда.

Ціле життя вірності, яке так легко забулося.